Disgrace

Увы, почти ничто из того, что ожидала от книги, не оправдалось. Для меня осталось неясным, о чем и для чего написана эта книга. Я редко себе задаю подобный вопрос, но когда события не очень-то друг с другом вяжутся (на мой взгляд), такой вопрос невольно приходит на ум...
Возможно, смысл книги именно в периоде пост-апартеида в ЮАР. Для меня эта тема совсем не знакома. Но если честно, я не очень понимаю, почему о смысле книги можно догадаться только прочитав на нее рецензию... Неправильно, имхо, это как-то.
Поначалу книга читалась легко, но как бы через силу, т.к. язык рубленый и без изящества (или за это переводчику надо сказать спасибо?). Потом повествование зацепило и увлекло. Но когда произошли страшные события мне стало не по себе. И надо отдать должное автору, ему удалось повергнуть читателя в пучину зла, мерзости и боли...
Получается, что основная мысль книги - месть черных белым? И месть оправданная...

Дальше...

Рецензия написана в рамках игры "Несказанные речи"

Напомнило книжку “Девочка и сигарета”. Даже наверное можно сформулировать чем именно: оба романа заставляют серьезно задуматься, ставят множество вопросов и не дают ответов. Я вообще люблю истории о внутренних изменениях в людях, о разрушениях жизней главных героях, о том, как на них сваливаются как будто бы все неприятности мира.

Противостояние поколений, борьба чести с бесчестием – все смешалось в этом романе. А на выходе получилась масса загадок, недоговорок.

Кутзее мене добив. Можливо винна і Ельфріде Єлінек, адже буквально перед "Безчестям" я прочитала її "За дверима". От тільки фінальним пострілом стало саме "Безчестя". Якщо у вас вже давно безпричинно хороший настрій, життя прекрасне і думи нічим не опечалені - прочитайте цю книгу і депресія вам забезпечена. І справа навіть не в подіях, хоча і до деяких подій моя психіка не була готова (і це я - любителька Кінга та японських фільмів жахів). Справа в тому, що між рядків. Життя 52літнього професора зруйнував роман зі студенткою і тому він вимушений їхати на ферму до дочки. Та чи стане на фермі його життя кращим? Девід мені навіть сподобався, він не оправдовує себе, не шукає оправдання своїм вчинкам, він просто такий, який є і не хоче брехати в першу чергу собі. Девід - це величезний відсоток всіх чоловіків світу, для яких секс, кохання, дружба, сімя дуже часто не обєднуються в одне ціле. І чи ж варто його за це осуджувати? Якщо чесно, то я не зрозуміла в чім проблема спочатку, адже його студенка повнолітня і сама цього захотіла. То чому осуджують тільки його? Кутзее показує дві історії існування жінок, два світи, в одному беруть і дають, бо хочуть, а в іншому беруть і дають, бо інакше не можливо. Але чомусь тільки один з цих світів викликає осуд, і то частковий. Ця книга - відчай. Світлих днів не буде. Безчестя - це те з чим ми народилися на цей світ, і його зітре тільки смерть.Все наше життя, то мов життя бідних приречених тваринок у притулку Бев, а тоді, коли менше за все цього чекаєш, а часто і від того, від кого ти найменше цього чекаєш приходить фінал - довгий шприц реальності вприскує отруту байдужості та жорстокості в вени, і протиотрути вже не буде.

"Прив'язаність, можливо, ще не любов, але принаймні її двоюрідна сестра".
"У житті є значно важливіші речі, ніж бути розсудливим".
Назва говорить сама за себе. Весь сюжет побудований навколо хтивого професора Лур'є, який втрачає роботу через роман зі студенткою. І далі всі події в його житті все більше набирають негативних обертів. Він змушений їхати до своєї дочки Люсі. Проте тут зазнає ще більших переживань.
Негативна атмосфера книги дуже передається, хочеться поскоріше її дочитати і відкласти. Єдине, що не дуже зрозуміла, так це вчинки дочки Лур'є..
Загалом є багато моментів, над якими починаєш задумуватися і заради яких варто читати цю книгу.