Зачарована Десна

Историю повествует мальчик, который живет в совершенно не богатой семье и вот однажды умирает прабабка. Вот с этого момента мы и слушаем о том, как он вместе с другими семьями отправлялись к реке Десна и косили.

История быстрая и достаточно динамичная. Образы и события показаны достаточно ярко, а герои не такие уж и плоские, как мне думалось в начале. Каждый имеет свою изюминку, но при этом со временем они меняются, но в меру своего характера, что меня порадовало. Увы, но ни переживания, ни иных каких-либо чувств к ним не испытала. Эмоции оставляет нейтральные и очень быстро забывается. Так сказать книга на раз. Слог автора несложный, но немного с натяжкой читалось. Язык самый обычный и стандартный, нету ничего такого в нем. Идея оригинальная в плане реки, но вот если в общем брать, то это повседневная жизнь селян, которую можно часто увидеть и у других авторов, но не отрицаю, что хорошо прописано и даже интересно, в какой-то мере.

Книге я поставила 3,5/5. Было приятно прочитать произведение, но ничего особенного не могу в нем найти. Могу сказать, что да, понравилось. Советую тем кто хочет познакомится с бытом селян со взгляда детей и тем, кому просто хочется немного отдохнуть.

Удачного чтения!

В школі чомусь ми цей твір не вивчали. Даремно.
Взагалі, я знаю, що деякі вчителі історорії рекомендують паралельно читати певні твори. Делеко не кожен вчитель так робить. А ще меньше учнів знаходять час, щоб читати щось, крім основної шкільної программи.
Та точно не раз бачила, що, прочитва деякі історичні романи, учні, та й дорослі, починали більше цікавитись історією.
В цій книзі, яка, є ще й кіно-повістю, розповідається про історію однієї родини в період Вітчизняної війни.
Це старшна сторінка нашої їсторіі. Тоді, по суті, на більшій частині территорії Украини йшла не одна війна. Воювали з німцями, а були й ті, хто ще воював не тільки з німцями, але й проти СССР.
Довженко вибрав для своєї розповіді біль звичну лінию. Але від цього вона не стала мешн жахливою, чи менш трагічною. На війні гинуть сини, чоловіки, дідусі. На війні гвалтують, катують, морально вбивають. На війні втрачають душу ті, кому вдалось вберегти тіло.
Війна не робить людей счасливими. Навіть ті, хто виграють, по суті, програють свій спокій до кінця життя. Війна накладує відбиток на все, до чого торкається.

Те відчуття, коли тобі книга ніби сподобалася, а ніби й не дуже...

Так, це історія, яка приємно читається. Довженко пише класно, але для мене це було трохи нуднувато.
Цікавими були думки малого Сашка (тобто, звичайно, самого автора, адже це автобіографічна повість). Його дитяча безпосредність і не затуманені злобою очі допомагали побачити в цьому світі те, чого вже не помічають дорослі. І мні було приємно відкривати цей великий і неосяжний світ иазом із ним.

Але тут немає майже ніяких подій, сюжет, в принципі, теж відсутній. Але читається приємно.

Сподіваюся, що "Україна в огні" мене більше захопить.

Ох, дуже важко читати про війну. Завжди було важко, а зараз - майже неможливо.
Але треба. Треба читати про хлопців, які до останнього подиху, до останньої краплі крові стояли за безцінний скарб свій, за Батьківщину. Про героїв, яких боялися. Про народ, що навіть умираючи, наводить жах на своїх убивць.
І про дівчат треба читати, таких, як Олеся і Христя, які прощають або страшно мстяться.
І про дезертирів, і поліцаїв, з яких потім виходили найлютіші, найвідважніші партизани.
Про кров, і рани, і несправедливість, і непотрібність воєн, у яких немає переможців і переможених, а є тільки загиблі і ті, що вижили.

Останнім часом мій читацький щоденник поповнювався здебільшого такими депресивними книжками, що захотілося чогось перевіреного і гарантовано позитивного. І на думку прийшов Довженко з його "Зачарованою Десною". Ще в шкільні роки ця книжка була особливою саме тому, що ми жили неподалік Десни (не так, як автор, але все ж купатися влітку їздили саме туди). А цього літа на березі Десни я провела не одну красиву фотозйомку і встигла закохатися в неї ще й з точки зору художника (якщо так можна про себе).

Вибір був вдалим. Саме тим, що потрібно, коли накочується депресняк, а від негативу не рятує навіть обробка ну дуже красивих фото:))) Я ніби опинилася у власному дитинстві. Усі ці запахи косовиці, сільські балачки, собачий гавкіт, гелготання гусей просто накотилися на мене, як води річки Десни (до речі, течія там ого-го!).

У Довженка дуже красива мова. Він ніби не текст пише, а плете мереживо, яким хочеться спочатку просто милуватися, а потім торкнутися чи навіть загорнутися в нього.

Проте для мене головне - спогади, які він пробуджує. І я ніби знову іду "перегортати" сіно, щоб добре просохло. А запах скошеної трави досі мій улюблений. І як класно згадати його посеред зими!

А це Десна:

Хмм. Сильний твір, дійсно сильний. Особливо тепер, коли частина України знову в огні, коли її земля полита кров'ю загиблих, а на людей знову накинули ярмо. І особливо для мене, бо я бачу все це на власні очі. Читаючи, невільно порівнювала ті часи і сьогодення, ту війну і теперішню.
Боляче навіть згадувати, якою вона була - рідна земля:

І мені стало моторошно, коли я прочитала такі пророчі слова, адже теперь, через стільки років, стільки десятиліть, все сталося саме так. Від слова "нація" - один лише прикметник, та й тот з сумнівним змістом. Брат брату ворог, тільки і думай, з якого боку прийде загибель.

"Україна в огні" - твір на віки-вічні. Люди повинні вивчати свою історію, знати, через які жахіття раз за разом доводилося проходити нашій нації, з чого все починалося і як завершилося. Сучасні підручники з історії викладають нам далеко не все і не так, як воно було насправді; очевидців Другої світої з кожним роком стає все менше, дуже скоро не залишиться жодного. Тоді як новим поколінням дізнатися правду? Таку жорстоку, страшну правду? Залишається тільки художня література. Залишається Олександр Довженко, який подає досить короткий і дуже влучний опис.

У ході підготовки до ЗНО,до моїх рук потрапила книга Олександра Довженка "Україна в огні"
Я вважаю це шедевром не тільки української літератури,але і усієї світової.
Книга з перших сторінок заворожила мене,і було відчуття що я не читаю,а сам перебуваю в центрі подій.У кіноповісті розповідається про село Тополівку,та сім'ю Запопожців . Лаврін відправляє своїх 5 синів в Червону армію,а сам з донькою Олесею та дружиною Тетяною залишається в селі.Село окуповують гітлерівці,і тут нам показують відносини окупанта з простими українськими селянами.Наскільки реалістично показаний кожний герой.Це-фантастично.Особливу увагу я приділив герою Еріку фон Краузу та його сину Людвігу,а також коханню Олесі і танкіста Василя Кравчина.У коханні Олесі і Василя я помітив нотки сентименталізму,передачу почуттів читачеві глибоко до серця.Кіноповість доводить на які страшні злочини йшли гітлерівці.Вони не нехтували жодними правилами.Вони вбивали літніх людей без слідства,гвалтували дівчат,а тих хто допомагав партизанам,вішали на центральній площі села.
Отже,підвівши підсумки хочу сказати.Олександр Довженко геніальний кінорежисер,а його кіноповість "Україна в огні",має бути прикладом для нас молодих поколінь,як потрібно боротись за свою державу,як потрібно вістоювати її,і наскільки страшною і потворною є така річ як війна.Будьмо гуманістами.Моя оцінка 9/10.
P.S. Не судіть строго,це моя перша рецензія.Буде приємно почути ваші відгуки.

Дуже мало творів українських письменників справили на мене враження, але Україна в огні - це дещо неймовірне, життєве та, на жаль, актуальне. Незважаючи на велику кількість персонажів та декілька сюжетних ліній, ми можемо легко зрозуміти кожну історію. На мою думку це твір, сповнений емоціями, і саме вони - головні герої. Автор пише про жахливі, сповнені смертю та горем часи, але це не викликає відразу, напроти, викликає велике співчуття, бажання допомогти людям, що пережели цей страшний період, ці пекельні муки.

Персонажі не ідеальні у повісті. Саме це робить їх більш наближеними до звичайних людей. Можна зрозуміти мотивацію кожного, його переживання та страхи. Саме такі герої назавжди западають у душу - для мене це Василь Кравчина, який, незважаючи на свій сором та страх, зумів підтримати своїх побратимів у скрутний час і подолати ворога.

Це історія про патріотизм та любов до свободи. Це історія, яка навіть зараз нагадує життя. Але все одно ми колись подолаємо ці скрутні перешкоди та будемо жити так, як того хотіли. Потрібно лише любити та боронити свій рідний край. Адже «Ми б'ємось за те, чому нема ціни у всьому світі, — за Батьківщину.»

Безумовно, хрестоматійний твір "Зачарована Десна" не може бути поганим за своїм визначенням. Хоча... Ні, не подумайте, нічого поганого не скажу в адресу цього твору. Хоча є декілька програмних творів, які просто не вражають. Проте "Десна" тим-то від них і відрізняється.

Знаєте, буває надзвичайно важко критикувати такі теплі, часом смішні твори, які настільки прославлені, що чужа критика їм вже явно ні до чого. Мільйони читачів – красномовніше слів. І дійсно, хіба зможе занепаплюжити моя сумнівна рецензія всім відомий твір? Проте досить. Довженко у творі пов'язує все своє життя з річкою, з великою для нього маленького Десною, якою час від часу гуляють леви, пролітає ворона-чарівниця, прабабця лає його й світ... Повість складена з маленьких уривків-спогадів, які стрибають, як сонячні зайчики.

Я завжди любив такі близькі кожному, по-родинному теплі твори. В них є своя атмосфера, аура, яку гріховно порушувати. Ти заливаєшся сміхом, адже це дитинство... Письменник повертає тебе у свої безтурботні часи, тому ти стаєш частиною його життя. “Зачарована Десна” – це величезне одкровення, таїна, у яку нас посвячує автор. Я не зміг зостатись байдужим, адже такий оптимістичний твір не може лишатися без уваги.

Проте лише на останніх сторінках відкривається істинний смисл: описати нещастя. І були нещасливими батьки Сашка, його дід і бабця, адже були вони народжені нерівними, без привілеїв, все життя працювали, а ви знаєте, що у матеріальному гине духовне. Це тихий голос проти нерівності, проти бідності, тихий голос, який одночасно й прославляє й зневажає.