The Catcher in the Rye

She was terrific to hold hands with. Most girls if you hold hands with them, their goddam hand dies on you, or else they think they have to keep moving their hand all the time, as if they were afraid they'd bore you or something. Jane was different. We'd get into a goddam movie or something, and right away we'd start holding hands, and we wouldn't quit till the movie was over. And without changing the position or making a big deal out of it. You never even worried, with Jane, whether your hand was sweaty or not. All you knew was, you were happy. You really were.

The best thing, though, in that museum was that everything always stayed right where it was. Nobody'd move. You could go there a hundred thousand times, and that Eskimo would still be just finished catching those two fish, the birds would still be on their way south, the deers would still be drinking out of that water hole, with their pretty antlers and they're pretty, skinny legs, and that squaw with the naked bosom would still be weaving that same blanket. Nobody's be different. The only thing that would be different would be you. Not that you'd be so much older or anything. It wouldn't be that, exactly. You'd just be different, that's all. You'd have an overcoat this time. Or the kid that was your partner in line the last time had got scarlet fever and you'd have a new partner. Or you'd have a substitute taking the class, instead of Miss Aigletinger. Or you'd heard your mother and father having a terrific fight in the bathroom. Or you'd just passed by one of those puddles in the street with gasoline rainbows in them. I mean you'd be different in some way—I can't explain what I mean. And even if I could, I'm not sure I'd feel like it.

— Чуєте, Горвіц, — кажу, — ви коли-небудь проїздили повз ставочок у Центральному парку? Пригадуєте, біля Південних воріт?

— Повз що-що?

— Повз ставочок. Таке невеличке озерце. Де качки плавають. Та ви знаєте!

— Ну, знаю. То й що?

— А ви бачили качок, які там плавають? Ну, навесні, і взагалі. Часом не знаєте, де вони діваються взимку?

— Хто де дівається?

— Та качки ж. Може, випадково знаєте? Я ось що думаю: може, по них приїздять вантажною машиною абощо і куди-небудь відвозять? Чи, може, вони самі куди-небудь летять — у вирій абощо?

Горвіц усю дорогу повертав голову й нетерпляче зиркав на мене. Видно, нервовий був, каналія! Хоч загалом чоловік і непоганий.

— Та звідки мені в дідька знати?! — каже. — Звідки мені в дідька знати про такі дурниці?

— Не ображайтеся, — кажу. Схоже було на те, що він образився.

— А хто ображається? Ніхто й не ображається.

Ну, коли ти такий вразливий, думаю, то біс із тобою, я тебе більш не чіпатиму. Але він сам почав розмову. Знов обертається до мене й каже:

— Риба звідти ніде не дівається. Вона там і зимує, риба. У тому ж таки чортовому ставку.

— Риба — то зовсім інше, — озиваюсь я. — Риба — це риба. А я кажу про качок.