Год в Провансе

Мое мнение: я просто в восторге от книг Питера Мейла, и от этой книги в частности. Хорошо и красочно описаны распорядок и образ жизни деревенских людей Прованса по месяцам и в зависимости от погоды, даны хорошие советы на счет вин и блюд, прекрасно показана натура французов, независимо от того, крестьяне ли они или светские люди, они все рабы своих желудков - любят вкусно и сытно поесть, а также хорошо и много отдыхать, наглядно показан их главный недостаток (или достоинство?) - самовлюбленность, что выражается в гордости по отношению к своей нации (и пренебрежительному отношению к другим нациям) и своему делу.
Написано просто, интересно. В общем, слов нет - одни эмоции..

Что-то около месяца я ходила и тяжело вздыхала с мыслями о Провансе в голове каждый раз, когда на моем пути появлялись веточки лаванды (дома стоит уже три букетика). И вот начитавшись очередных рекомендаций от винных критиков я еще раз пересмотрела Хороший год и к своему счастью узнала, что вся эта прелесть снята по одноименной книге (как же я это люблю!). И вот книга на полке, но читать я ее не спешу, потому что хочется почитать самое первое творение автора (не знаю, почему я всегда так делаю) и это Год в Провансе (с такими волшебными лавандовыми полями).
Книга пропитана запахом этих сиреневых цветов, воздушного розового вина и невероятных блюд, которыми пестрят все страницы. После прочтения книги, Франция, как будто, стала чуть ближе и гораздо понятнее. Неожиданно для себя узнала, что и в Провансе бывает холодно, ветрено, а еще СНЕГ. А увидеть на страницах Алана Проста стало приятным сюрпризом.
Отлично читается за бокалом легкого вина дома, укутавшись предварительно в плед, либо в шумной кофейне в компании любимого глинтвейна или чашки ароматного халвичного латте.

«Рік у Провансі» — це зовсім не оповідь про подорожі і навіть не путівник, а страшенно розважальна серія нарисів про життя серед французів у кожну пору року, про прийняття (принаймні до певної міри) їхньої культури, і намагатися насолоджуватися всім, що може запропонувати ця прекрасна країна.

Мені сподобалося читати цю книгу про Прованс, оскільки автор розповідає про людей, їжу та місцевість Провансу.

Це моя перша прочитана книга у жанрі «література про подорожі», я не знала, чого очікувати. Але в книзі Пітера Мейла «Рік у Провансі» я була здивована, наскільки захоплюючим було читання, без потреби в особливому сюжеті. Після кар’єри на Медісон-авеню, Мейл змінює своє життя і поселяється в химерному та вигадливому Провансі, розташованому на південному сході Франції. Мейл і його дружина розуміють, що їм потрібно багато чого навчитися, орієнтуючись у новому оточенні.

Структура роману досить проста — кожен розділ — місяць у році, — але спостереження Мейла врізаються в суть провансальського життя, не лише на приховані дорогоцінні камені та характерні якості регіону, а й на основні мотиви людей, як вони рухаються і думають. Частиною є зустрічі з усіма персонажами — сантехніком, сусідом-самітником, м’ясником, небажаними гостями. Книга проста, але дуже захоплююча, особливо коли Мейл вчасно розкриває маленькі ласі шматочки, які перегукуються з прихованим культурним суперництвом. Одне слово застереження: не читайте на голодний шлунок! (Пізніше, ви зрозумієте чому)

Прованс, Париж, Франція - моя нездійсненна мрія, тому маю в своєму арсеналі серію книг, що переносять до цієї чарівної країни!
Рік в Провансі - чудова книга, з якою повністю занурюєшся в атмосферу провінційного містечка - селища із усіма його особливостями, звичаями та культурою! Автор описує свій перший рік життя в цій країні, знайомство із сусідами, менталітетом та примхливою погодою цього краю!
Кожна глава книги має назву місяця року, і це так мило. Читається дуже легко, як ллється ріка... Багато гумору, їжі і вина! Аж самій хочеться побувати там і скуштувати їхні смачні страви! От тільки не взимку, бо як виявляється там дують дуже сильні вітри, а це я саме більше не люблю в погоді.