Бот

З одного боку, тішить, що хтось усвідомлює потребу клепати актуальну масову літературу, причому не зовсім для дебілів. Є цільова аудиторія - поціновувачі наукової фантастики й трилерів. Є серед них ті, хто хотіли б бачити продукт українською мовою. Кідрук задовольнив попит своєю пропозицією. Це добре. Якщо попит не буде задоволено національним продуктом, у цю нішу одразу полізе зарубіжне. Воно може бути кращим, але не своїм.
І те, що в романі є штамповані персонажі, клішовані сюжетні ходи й таке інше... коротше кажуче, все то теж закономірно. По-перше, автор ще розписується. По-друге, масова література досить жорстко регламентує сюжетні патерни й персонажів щодо впізнаваності й очікуваності. Похибка має бути в межах.
І ще третє питання, яке й обгрунтовує весь цей рецептивний дисонанс: де в нас ті ортега-і-гасетівські маси, які - обожежмій! - читають українською. Аж таких щоб МАС немає, і виходить, що досить таки освіченій і національно свідомій публіці пропонується продукт якістю вище, ніж для школоти, але не настільки, щоб стати надбанням літератури умовно "високої".
А враховуючи, що книга огидно вичитана, а мовний стиль автора рясніє штучною ускладненістю з потугою на легкість, абсолютно дикими синонімами на заміну імен героїв, та ще грьобаними проспекціями, себто спойлерами, не в тему, аж штиняє Кінгом часів "Нічної зміни", яка, їй-богу, тоже місцями "нє очєнь"... ну, коротше, звідси й, так би мовити, полум'я амбівалентних почуттів. Наче й радий, що таке є, наче й матчастина бадьора, наче місцями й дуже затягає в екшен, чого там. Наче й видно, що автор продумував і старався, але на виході шось таке трохи стрьомне, ще й заявкою на серію.
Щоб чітко окресилити свою позицію: я особисто дуже вітаю появу такої "нової літератури" - навіть вклалася в добробут автора купівлею трьох його книжок. Але "Гуаякільський парадокс", себто "Бот-2", не можу подужать уже півроку - і нема на то ради. Хіба що Кідрук знайде собі редактора-цербера, який буде копать його під ребра за кожен брєд типу "південноафриканець вхопив француженку на руки і стрибнув у вікно", "жити їм лишалося дві години" і "він натиснув на курок". Курок, твою маму! Нам навіщось подають обтяжливі подробиці про моделі вертолітів, на яких літали герої, жонглюючи термінологією, зате курок. Не можу не докласти ілюстративний матеріал російською мовою:
https://s00.yaplakal.com/pics/picsoriginal/9/5/8/7960859.jpg
https://demotivators.to/media/posters/3080/729485vot-kurok.jpg
Дуже хотілося б, щоб автор усе ж дослухався до зауважень публіки, бо публіка, здається, дійсно зацікавлена в тому, щоб його твори ставали лише кращими - і зауваження, які роблять читачі, часом дуже посутні.

Трясясь в поезде по дороге к морю сквозь выжженную солнцем родную степь и бескрайние просторы бесцветных под серым небом водоемов, я отнюдь не любовалась пейзажем, как это обычно делаю – нет, я читала "Бота"! Правда, только прочитав несколько первых страниц, я осознала, что не глядя купила русскую версию ("Бот" ведь на всех языках одинаково пишется, к несчастью), изданную, кажется, в Белгороде. Сразу же испытала огромное разочарование из-за собственной невнимательности – Кидрука нужно однозначно читать на украинском, в переводе текст сразу проигрывает, к тому же оформление книги и качество этого самого перевода я бы идеальными отнюдь не назвала, текст так и кишел ошибками и опечатками. Но сам по себе сюжет – просто бомба, причем такая, которая способна взрываться каждые три минуты. Потому что примерно с такой частотой текст выдавал мне всевозможные напряженные, типично "триллерные" ситуации, от которых я замирала, а потом он громко взрывался у меня перед глазами очередной нетипичной развязкой или оригинальным решением. Единственное, что мне не совсем понравилось – автор всегда "предупреждает" читателя за несколько страниц до очередной смерти или катастрофы, словно готовит его к удару – а не будь этого, сюжет стал бы ещё острее и динамичнее. Но в целом читать было потрясающе интересно, буквально оторваться было невозможно. Восхищают научные и технические познания автора и доступность его объяснений всевозможных заумных штуковин, необходимых для понимания текста, но сложных для простых смертных :) Текст безумно кинематографичен, словно просит экранизации, в голове с легкостью складывались соответствующие сюжету картинки – несмотря на то, что я в общем не жалуюсь на воображение и фантазию, обычно мне не так легко однозначно представить себе то, о чем я читаю, всегда существуют какие-то другие возможности, я словно боюсь ошибиться в своем понимании книги и портретах героев и событий. Здесь этого ощущения неуверенности в том, о чем ты читаешь, совершенно не возникает. Словом, книгу можно смело всем советовать, что я и делаю :)

Макс Кидрук- вполне заслужено возглавляет ТОП моих любимых писателей и продолжает радовать своих фанатов прекрасной игрой слов.
Жанр книги, сам автор определяет как технотриллер, но мы будем называть это приключениями)..

В центре сюжета- Программист, который специализируется на ботах, соглашается на работу в Чили. Но вместо обещанных тысяч долларов он получает смертельные приключения. Боты, которых ему надо остановить, — это нанороботы, вырвавшиеся из-под контроля. Им по нраву вкус человеческой плоти... Схватка с врагами началась! (из анонса)


Первое, что хочется отметить, книга засасывает читателя с силой вакуума, безжалостно погружая в свой мир. И даже если захочешь в туалет, то будешь терпеть до последнего, жадно поглощая строчки.
Второе-автор дает нам целый центнер информации из разных областей биологии, математики, психологии...

Жаль что Макс не делает игры на PC. Целая куча задротов, смогли бы не только получить виртуальное удовольствие, но и поднять свой уровень IQ на пару дюймов.

Большой ошибкой было бы не упомянуть тончайшее чувство юмора, в этом плане у Кидрука нет равных, порой бывает просто сидишь и ржешь, потом перечитываешь и снова тонешь в смехе.

Вам еще мало? Специально для обожателей Стивена Кинга на протяжении всей книги присутствуют элементы ужаса и психологического-напряжения, что изрядно щекочет нервы. Ну а расчлененку нам подают уже на первых страницах.

Уверен, что после первых 30-50 страниц, вас будет не оторвать от книги. Не верите? Попробуйте сами!

Кібервійна в твоїй голові
Нерозв'язних проблем не буває, Кевіне,
бувають неприємні рішення
Пограємо в асоціації. Я говорю слово «бот», а ви описуєте картинки, що виникають у вас в голові. Інтернет, чати, форуми, комп’ютерні стрілялки? Значить ви точно не читали ще перший український технотриллер «Бот», автором якого є молодий письменник Макс Кідрук.
Хоча, незважаючи на визначений жанр, це не звичайний пригодницький набір – погоні, стрілянина, кроваві бійні. Тут є і елементи жаху – смерть дитини всередині томографа, і елементи, що притаманні детективам.
Цікавою особливістю є унікальна кінематографічність – роман побудований таким чином, що читач дійсно бачить все «в картинках», спостерігає за зміною декорацій – тут і офіс звичайної компанії, що розвивається розробкою ігор, і нарада керівництва Пентагона, і дослідницька лабораторія посеред Чилі.
Незважаючи на такий дещо пригодницький стиль подачі матеріалу, читач не може спострегітаи за подіями відсторонившись, розслабившись. Навпаки – автор загадує інтелектуальні загадки, змушує задумуватись, згадувати курс біології , географії та фізики. Так, наприклад, декілька розділів присвячено роздумам про людську свідомість, пояснює автор і теорію хаосу, що займається дослідженням нашого мозку. А в кінці книжки не просто «карта скарбів» (хоча карт тут в принципі вистачає) а винесені в додаток множина Мандельброта та порівняльна схема літаків.
Протягом всього роману не покидає відчуття реалістичності, що додає певної моторошності. Сам Макс Кідрук зазначив його розрахунки бомбардування Чилі є настільки прорахованими, що він тепер переживає, аби ними не скористались зловмисники.
Під час роботи над романом автора консулювали кандидат наук з хімії, лікар-фізіолог та психіатр. Всі технології, описані в романі, існують насправді. Щоб розібратись з ними, письменник опрацював близько сотні наукових статей, що стосуються нанотехнологій, мікробіології та людського мозку.
Вам сподобається. Якщо, звісно, ви не бездушний бот. :)

Не пройшло і трьох років, як я взялася читати свій новорічний подарунок від #таємнийсанта ☃️ Не була впевнена, що книжка взагалі прийдеться до смаку, певне тому і відкладала. Та все ж, твір доволі швидко я завершила і...тепер розумію, що мені конче потрібне продовження! Хоч плюй на нежить і температуру та лети до книгарні.
Звісно, були моменти, коли так як читач, а отже особа більш поінформована, ніж самі персонажі, буквально стрибаєш від розчарування: "Ну що ж ви, телепні, не бачите, розкрийте баньки вже!" ⚠️
Та згодом змирюєшся, заспокоюється і отримуєш задоволення.
Дуже сподобався прийом само-спойлеру, коли автор сам тобі каже кінцевий результат якоїсь операції, ще навіть до її початку. Але це зроблено так круто, що градус інтриги лиш піднімає.
Словом, це було дуже незвично і дуже класно! Окрім того, я обожнюю науково-популярні вставки, і тут їх було вдосталь

Крутая книга! В восторге от прочтения! В сюжете намешано все, что мне нравится: научпоп, Латинская Америка, технологии, киберпанк, детективная завязка, вполне "приемлемый" уровень жестокости, ну и финал, предполагающий продолжение (и оно уже есть: "Бот: Гуаякільський парадокс"). Я бы с удовольствием посмотрела фильм, снятый по этой книге: получился бы отличный ужастик!

Автор не скрывает, что при написании вдохновлялся "Роем" Майкла Крайтона (я не читала, так что параллели проводить не могу, но уже добавила в очередь на прочтение).

Единственный недостаток: читала книгу на украинском и попадалось много диалектных фраз и словечек, которые употребляют жители западной части нашей страны, мне они непонятны и значение могла понять только по контексту. Кстати, книга есть и в переводе на русский.

P.S. В послесловии к книге автор благодарит группу "Hollywood Undead", песни которой дали импульс, чтобы завершить книгу. Спасибо автору, за мой обновленный плейлист)))

Недооцінила я цю книгу!
З перших сторінок вона здалася мені зовсім слабенькою, особливо роз`їдали очі описи стосунків між Тимуром та його коханою (до речі, ця проблема так і не зникла аж до самісінького кінця; а у підсумку взагалі виявилося, що таких штамповано-попсових мильних бульок не так вже і мало, саме тому уява часто подавала мені замість звичайних образів дратівливі сторінки з якогось коміксу), проте майстерність у наданні наукової інформації, котра сприймалась швидко та із захопленням, реалістичний опис Чилі, завдяки чому можна було легко уявити найсухішу пустелю світу Атакама та її мешканців, та постійна динаміка зробили так, що остання сторінка була перегорнута у найкоротші терміни. Часто дратувала не завжди влучна нецензурщина, але водночас було до біса багато моментів, коли так і хотілося сказати: "Максе, та просто жиза!". Десь ближче до кінця почався дивний порно-треш, проте, прочитавши присвяту Тарантіно та Паланіку, я мимоволі посміхнулася.
Загалом доволі легке, проте цікаве чтиво, хоч і не сумніваюся, що швидко забуду прочитане. Оцінка: нейтрально-розуміюча.