Бот

Неожиданно очень-очень круто и увлекательно. Временами до дрожи в коленках и закушенной губы. И грамотно. Как для читателя-нетехнаря, так вообще все реалистично. Я тоже не технарь, но замужем за программистом уже 10 лет, и, исходя из выслушанного за эти 10 лет, немного в теме. Так вот я ляпов не заметила. Подбиваю мужа прочесть, может, он развенчает мои восторги.

Сюжет очень динамичный и напряженный, а технические детали не пугают. Ну, и темы поднимаются провокационные и очень интересные. Не то чтобы клонирование, но почти. и то, что позволено делать с детьми и вообще живыми существами, независимо от того, как они появились на свет.

А еще мне понравился язык. Не столь шикарный и глубокий, как у моих любимых авторов, но гораздо выше среднего.

Так что рекомендую к прочтению всем, кто любит современную динамичную напряженную литературу, затрагивающую сложные вопросы.

Любите пригоди і наукову фантастику, маєте хоть трішки уяви - ця книга для вас!
Дуже коротко і ясно - " Ау, Держкіно, екранізуйте роман Кідрука!"
З хорошою режисурою.. (важливо!акторами, які вміють грати, а не губами рухати!!!) це був би реально перший крутий український екшен!
Сама книга - це готовий сценарій, багато дій, сюжет, актуальна тема, місцями хоррор, але є і гумор.
Не знаю, хто там з чим порівнює, але для мене "Бот " назавжди залишиться
першим крутим українським технотрилером і я хочу колись побачити його екранізацію.
Ау...Держкіно!

Книга - штамп. Как не крути, но это факт. А я уже надеялся, что Кидрук и правда крутой чувак новой укр. литературы и т.д. и т.п. Ага, щаз...
Но ладно, начнем, как полагается, с плюсов.
Итак, у книги очень даже динамичный сюжет, действие, восн., не провисает, читается быстро (буквально пара часов), а так же, что не мало важно, скорее очень даже важно: у нас есть обоснуй. Очень толковый обоснуй, он не похож на притянутый за уши, ему правда веришь. Кроме того, понравилась сама идея ботов, хотя, признаю, не новая.
На этом с плюсами мы прощаемся.
А дальше книга похожа на типикал голливудский бойовик. Вот у нас секретные експерименты, вот у нас результаты на свободе, вот у нас месиво, вот у нас масса штампов (слив инфы ботам и т.п.), вот у нас все герои как из справочника сценариста боевиков: проницательный ГГ, головорез, тёлочка психолог, которая первой поняла суть проблемы, всё такое. Слишком просто, слишком стандартно. Многие хвалят описание локаций. Но, увы, сейчас этим уже не удивить.
Кроме того, стиль автора иногда подбешивал, т.к. он убивал всю интригу, или добавлял совсем не нужные моменты. Да и сама глава "Конец?" получилась совсем уж с роялями в кустах. Хотелось, то и дело, выдавать: "Да ладно?!".
Получилось ужасно предсказуемо. Назвать плохой книгу ... нельзя, но и хорошей тоже. Просто - проходняк.

Не осилил книгу до конца. Сама идея интересная, но для меня она показалась не на столько увлекательной, чтобы прощать все огрехи в тексте. Книга полностью разбавлена ненужными вставками разных названий и терминов, созданных для того, чтобы читатель зарубил себе на носу, что тут главный автор — он во всем разобрался, провел "исследования", написал все понятным для себя образом и ему плевать на остальных: хотите — вчитывайтесь, хотите — нет. Вместо того, чтобы описать все нормальным литературным языком, автор пишет местами в стиле похожим, если не ошибаюсь, на режиссерский сценарий, в котором стоят заметки: какая музыка должна играть на фоне происходящих событий, по какой дороге едут герои, наброски рисунков и схем, какие нужно показать на экране.

Возможно, такая детальность сейчас покажется вам интересной, но уверяю это создано не для книги. Автор пытается насытить текст ненужными вещами, чтобы тот казался умнее. Если бы автор не писал что-то на подобии: "Бард в костюме "Блаблардо" с магазина "Моллин Руж" вышел на площадь Мандарины и запел песню "Ой, мама, не горюй", тогда у него бы получилось просто: "Бард вышел на площадь и запел песню."

Диалоги персонажей автор иногда разбавляет матами, что считаю не совсем уместным. Вообще мат существует для усиления в разговорной речи того, что ты хочешь сказать. В книге, извиняюсь, если ты бездарен и усилить речь другим способом не можешь, тогда ты используешь мат. (Матюки, типу "дебіл", можна було б навіть банально перевести у щось подібне на "недоумок".)

Если книгу читать по диагонали, тогда наблюдается динамика и интерес. Но, единожды сделав перерыв, ты просто понимаешь, что не хочешь дальше углубляться в такое чтиво. Книгу можно было бы сократить на добрую половину, избавив от ненужной воды.

На сколько я правильно понял, то у автора это такой отличительный стиль письма, который не всякому придет по душе. Для меня это было подобно чтению чьего-то черновика.

Аааааа!
Це шедевр!
"Бот" - друга,прочитана мною, книга автора. І я просто захлинаюся від емоцій.
Першою стали "Мексиканські хроніки" і враження від них були такі собі. А от "Бот" підірвав мої мізки і відкрив для мене Кідрука ,як фантаста.
Жанр - мій улюблений.Сюжет цікавий і динамічний. Читаєш і не можливо відірватися, бо весь час думаєш , ну що ж там далі. Страшно і моторошно, а все-одно читала,читала... Захоплююче. І мурашки по шкірі.
Як прискіпливий читач, не можу не відмітити і деякі мінуси даного твору. Зокрема, забагато, як на мене, вузькоспеціальної термінології. Так, мене трохи дратувало ось таке:

і подібне. Це мова програмування, чи що. Ні, може автор і програміст за сумісництвом ,але нащо воно треба такому читачу як я ,який в тому нічогісінько не розуміє.
І описи літаків американських ВПС такі нудні для мене виявилися і,насправді,були геть-чисто зайвими . Сюжет нічого б не втратив без них. Я просто пропускала цілі сторінки, де мова йшла про ті літаки і авіаносці.

На мою думку, варто відмітити, хорошу українську, якою написана книга, читала і отримувала задоволення не лише від пригод, що відбувалися з героями , але і від мови ,якою все це описується.

На мою думку, це одна з найкращих робіт Кідрука! Цікаві персонажі і захопливий сюжет. Але у мене, як студента, який навчається на спеціальності «Комп'ютерна інженерія», виникло декілька запитань, щодо технічної частини.

Наприклад: як боти спілкувались між собою? Нам відомо що вони не розмовляли, та не користувались мовою жестів. Телепатію відкидаємо, у нас все ж таки технотрилер. Значить для комунікації вони використовували якісь хвилі(при знайомстві Тимура з проектом, нам розповіли що один з прототипів нанороботів, після вдалого «під'єднання» до мозку макаки, пускали радіосигнал, в якому передавали показники з сенсорів/датчиків) тоді чому ніхто не додумався зробити «глушилку»? Маючи передавачі та комунікатори, а також доступ до інтернету це міг зробити будь який ламер, не кажучи уже про докторів наук, магістрів і тд. Не маючи можливості до комунікації вони, якщо не стали б легкою здобиччю, то менш небезпечними, працюючи поодинці а не в групі.

Ще одне запитання, чому Ральф, канадський учений, так відреагував на питання Тимура щодо клонів:

Враховуючи, що Кідрук почав писати роман 30 січня 2011 р. він мав чути про: «Вівцю Доллі». У творі йдеться про бомбардувальник Northrop B-2 Spirit (Перший випадок бойового застосування було зафіксовано під час операції НАТО в Югославії в 1999 р.). А експеримент з клонуванням проводили 5 липня 1996 року, пресу ж повідомила про це лише через 7 місяців — 22 лютого 1997 року. Тому не можна сказати, що події у книзі відбулись до клонування.

Чому у клонів не було чіпів, щоб їх можна було простіше знайти, а за потреби знешкодити у критичній ситуації?

Вам може здатись, що я прискіпуюсь, але попри це я ставлю «Боту»:. Тому, що під час читання ти не зважаєш на такі дрібниці, а лише після задумуєшся: «як/чому?». І ще, після прочитання я взяв свій смартфон та почав детальніше знайомитись з термінологією, технікою та іншими речами про які згадав автор. Один з посилів, що несе нам Кідрук, є те, що наука цікава і її можна побачити у всьому що нас оточує. І я повністю з цим згідний.

Своє знайомство з Кідруком я почав з твору "Де немає Бога", яку мені, чомусь, порадила продавчиня в магазині "Книжкового клубу", як непогану таку фантастику. Ознайомившись з анотацією, я не дуже їй вірив, але книгу взяв. Твір виявився досить крутим, але, звісно, не фантастичним.

А от "Бот" - це вже дійсно ФАНТАСТИКА, яку можна писати не просто з великої літери, а всіма великими буквами, шаленим капсом! Я не досить досвідчений читач, але, бляха, це краще, що я читав українською і від українського автора за весь час. Тут є все: справжня наука, динаміка, бойовик, теорії і постійна напруга. Мені все це дуже "зайшло".

Уже отримав продовження з автографом від автора і знаходжусь у передчутті читання з кайфом на рівні того, що було у деяких персонажів в епізодах цієї історії. XD

P.S> Лиш тільки хотілося б побільше науки! Ще і ще! Обожнюю, коли від розуміння подій у науково-фантастичному творі просто "плавиться" мозок.