Ключ

Головний герой роману філолог,журналіст,і просто дуже прониклива та сентиментальна особистість.
Андрій Крайній(дуже влучне та характерне прізвище,певно як і усі в цьому романі)щойно повернувшись з відпустки в рідний Київ,опиняється без даху над головою.Сподіваючись знайти милість когось з друзів або зноймих,він не довго міркуючи, навідується до кав'яврні,де здавалось би,цілодобово пасеться гурт " вірних завсідників "Трьох поросят" ".І саме з цього моменту починається найцікавіше...

Автор почав писати роман знаходячись в реанімаційному відділі,перебуваючи на межі смерті.Саме цей факт дуже вплинув,на мою думку,на загальну атмосферу твору.Починаючи від певної часової розмитості подій та закінчуючи достатньо широким тематичним спектром (кохання,смерть,свобода,самотність,таємниіці буття,відповідальність перед ближніми,пошук себе та ін.),з'являється відчуття певної загадковосьті,містичної напруги,всюдисущій багатозначності символів,на фоні буденного,реального й звичного життя.Хоча такі риси притаманні,у деякій мірі,всім творам Шкляра,але "Ключ",як на мене,найбільше виділяється на фоні інших органічним синтезом химерного та реального.

Характер центрального персонажа,особисто для мене,склався в образ такого собі українського Брюса Уіллиса з буйною уявої та філологічним сприйняттям світу.Кумедно,але й з героєм його таки "Елементала" та ж сама історія:)
Сексопатолог Сана,яка для головного героя відіграла роль "роковой женщины",ангела-охоронця та попутницею його до біса заплутаних пригод,також вийшла достатньо колоритним образом.

На кінець додам,що кожна книжка Шкляра-це перш за все атмосфера,а вже потім все інше...

Дивилась років два в книгарні на "Ключа" і все чомусь не купувала. А це таки наважилась і купила. І дарма, ой, дарма. На щастя, "Чорного ворона" і "Марусю" прочитала перед цим романом, бо, велика ймовірність, що не взялась би за їх прочитання.
На мою особисту потребу читача, краще би він тільки історичні романи й писав - було би менше романів його авторства, але вони всі були би шедевральні. А це.. Його так важко запихнути в себе. Мова, так, гарна й смачна. Але сюжет - це щось страшне.

п.с. немає там містики ні краплі.

Впервые знакомлюсь с творчеством автора, однако книга читается на одном дыхании, сюжет захватывает и постфактум заставляет думать. "Мы часто ищем не тех и не там" - цитата, которая красной нитью тянется через всё повествование. Иногда были непонятны решения главного героя, но в том и фишка, чтобы закрутить сюжет. Финал, как мне показалось, остаётся всё ж таки открытым, каждый читатель сам для себя решит, ответит на главный вопрос или же просто додумает. Язык автора очень красивый, добавленные нотки мистицизма заставляют воображение играть яркими красками, в описании эротических сцен совершенно нет пошлости, всё достаточно сдержанно, но в то же время "с перчинкой". В целом, могу сказать, что книга очень понравилась, хотя, возможно, в некоторых местах слегка затянуто, тем не менее прочитать стоит.

Хм…

Український сучасний бестселер – перше, що заінтригувало, а загалом відчуття двоякі.
Книга була написана і читалася так, що в кінці мало б бути «ахх», але в мене лиш вирвалось «ее». Ні, я не говорю, що вона не чудова, не цікава, але якась недороблена, якась сирувата, дещо притягнуте за вуха.
На моє суб'єктивне бачення, то можна було б трохи краще продумати, трохи в кінці не так зробити, можливо занадто прискіпуюсь, але все ж...
Чесно, я б радила прочитати. Історія інтригує і не відпускає, якщо не зважати на деякі деталі, то можна було б поставити і всі 5, але поки лиш 4.)

На эту какашку даже отзыв писать не хочется((( но я все-таки решила, что стоит описать хоть в двух словах что именно мне не понравилось. Итак.
-книга с претензией то ли на детектив, то ли на триллер, но никакого развития событий аж до 80% прочитанного;
-главный герой - тупица. Его действия абсолютно не логичны и вызывают только непонимание и злость;
-неприятные, пошлые, отвратительные эротические сцены, мысли того же гг;
Думаю, этого хватит. Сама не люблю негатив, но тут без него никак :(
p.s. Я бы бросила чтение ещё после первых 20 страниц, но подала её в заявке одной игры, поэтому добила таки.

Мова написання чарівна, порівняння чудові. Стиль оповідання історії нагадує Харукі Муракамі, який бачить щось містичне у самому звичайному та буденному і навпаки: в чомусь містичному в очах людей - звичайне і буденне.
Така собі суміш філософствування над життям і детективного розшуку власника ключа від квартири, до якого примішується любовна лінія. Щось накшталт передач "Містичні історії" та "Щоденник Темного".

А тепер мої мінуси...
Чим далі я просувалася - тим більше мені порівняння набридали, через дуже-дуже велику їхню кількість. До кінця книжки у мене склалось враження, що майже половина всієї книги складається саме з них...А ще купа французьких вивертів...причому не тільки самим гг, але майже кожним другим...я теж іноді люблю щось цитувати з фільмів, някнути, кавайтутись...але ж не в такій кількості х_Х

Книга чудова. Цього автора твір читаю вперше і не знаю чи завжди він пише в такому стилі... але так як в мене настрою не було, чи то бажання на вникнення чужого філосовського погляду життя...мені ця книга не пішла, і я її читала з упертості, через голод на україномовні книги, збагнути. що до чого і який буде результат всіх скитань гг.
Може в майбутньому, коли я її перечитаю, вона мені більше сподобається, а поки що 2,5.

Роман, що одночас є детективним, мистичним, еротичним, як вказує сам автор. в ньому вбачається екзистенціалізм. Красиві образи, але в дечому трафаретні. Події розвиваються за спираллю. головний герой Андрій- просто дурень ,що ступив у чужий слід.Сана - єдина чиста людина. Поряд с тваринністю живе людяність. Дитячі забавки теж можуть вбити. Мавпочка Кіті дає надію на життя ,коли минуле завдає болю ,але його не вренеш ,можна лише перекреслити. Пам*ятайте ,що жити потрібно власним життям ,а не шукати відповіді на загадки, що були для когось іншого. Ключ від квартири номер 13 до кращого не призведе ,але людська цікавість - почуття непереборне.