Рецензия на книгу

• 

  courageee3 июля 2013 г.

  Головний герой роману філолог,журналіст,і просто дуже прониклива та сентиментальна особистість.
  Андрій Крайній(дуже влучне та характерне прізвище,певно як і усі в цьому романі)щойно повернувшись з відпустки в рідний Київ,опиняється без даху над головою.Сподіваючись знайти милість когось з друзів або зноймих,він не довго міркуючи, навідується до кав'яврні,де здавалось би,цілодобово пасеться гурт " вірних завсідників "Трьох поросят" ".І саме з цього моменту починається найцікавіше...

  
  Мені вже нічого не хотілося‚ і під сатанинський регіт вусатого мефістофеля я поплентав до дверей‚ поволік свою собачу печаль на собачий холод‚ і коли вийшов надвір і сапнув морозної свіжості‚ то побачив‚ що падає сніг. У нічному повітрі його не видно було‚ здавалося‚ що він падає тільки над ліхтарем‚ який розпливчасто жовтів угорі‚ і перш ніж зайти в телефонну кабіну‚ я зупинився під тим ліхтарем і підставив обличчя снігові.
  Й ось тоді‚ коли я дослухався холодного лоскоту нічного неба‚ я почув рипіння снігу під чиїмись кроками‚ а потім помітив чоловіка в жовтому колі вуличного ліхтаря‚ це був‚ напевне‚ один із тих двох‚ що підсіли до нас наостанок.
  — Візьми.
  Я побачив перед собою його простягнуту руку. Це була красива витончена рука‚ повернута долонею до неба.
  — Візьми.
  — Що це?
  — Вулиця Рогнідинська‚ три‚ квартира тринадцять. Легко запам’ятати. Це зовсім поруч.
  — А ти?
  — А я поспішаю на потяг. Маю тривале відрядження.
  — Не знаю…
  — Облиш. Бери і почувайся як дома. Все буде пречичудово.
  Я дивився на його долоню.
  На ній лежав звичайнісінький ключ.

  
  
  Автор почав писати роман знаходячись в реанімаційному відділі,перебуваючи на межі смерті.Саме цей факт дуже вплинув,на мою думку,на загальну атмосферу твору.Починаючи від певної часової розмитості подій та закінчуючи достатньо широким тематичним спектром (кохання,смерть,свобода,самотність,таємниіці буття,відповідальність перед ближніми,пошук себе та ін.),з'являється відчуття певної загадковосьті,містичної напруги,всюдисущій багатозначності символів,на фоні буденного,реального й звичного життя.Хоча такі риси притаманні,у деякій мірі,всім творам Шкляра,але "Ключ",як на мене,найбільше виділяється на фоні інших органічним синтезом химерного та реального.

  
  Хоч уява й виразніша за реальність, вона, ця сутінна реальність, часто перевершує навіть „таємну казку”.
  

  
  
  Характер центрального персонажа,особисто для мене,склався в образ такого собі українського Брюса Уіллиса з буйною уявої та філологічним сприйняттям світу.Кумедно,але й з героєм його таки "Елементала" та ж сама історія:)
  Сексопатолог Сана,яка для головного героя відіграла роль "роковой женщины",ангела-охоронця та попутницею його до біса заплутаних пригод,також вийшла достатньо колоритним образом.

  На кінець додам,що кожна книжка Шкляра-це перш за все атмосфера,а вже потім все інше...

  6

  248