Vanaema saatis mind ütlema, et ta palub vabandust

«Не всі чудовиська мають вигляд чудовиськ. Деякі носять свою потворність усередині».
«Моя бабуся просить їй вибачити» Фредерік Бакман.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Я досі не розумію, як Бакман зумів помістити такі важливі соціальні проблеми, здавалося на перший погляд, у дитячу казку.
Зазвичай, казка розповідають про вічне протистояння добра й зла, а реалістичність у них взагалі відсутня. Тільки не у новій казці семирічної Ельзи, в якій все настільки реальне, що близьке до правди...
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Ельзі — сім, і вона не така, як інші. Її Бабуні — сімдесят сім, і вона просто божевільна, в хорошому сенсі). В принципі, для Бабуні цілком нормальним способом прогнати поліціянтів від свого будинку – це кидання в них екскрементами із балкону. До речі, Бабуня — найкращий та єдиний друг Ельзи.
Тільки, «суспільство» не вважає цю парочку адекватними, тому щоночі Ельза ховається від світу у бабусиних казках із Країни-Спросоння,де ніхто не мусить бути «нормальним».
Коли Бабуня помирає й залишається жити лише у листах, адресованих тим людям перед, якими вона відчувала провину.
І ось, майже-восьмирічна Ельза стає й цим «листоношею» та намагається здогадатися, як де всі ці люди пов‘язані між собою та Бабунею.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
«Моя бабуся просить їй вибачити» — книга про життя: сумне та смішне, болісне та захоплеве. Також, про те, що ми маємо одне дуже важливе право — право бути інакшими.
Чому ж люди знущаються із «інакших»?
Тебе не розуміють, бо ти маєш і висловлюєш свою власну точку зору, відстоюєш свою позицію, свої інтереси, а не слідуєш трендам та надуманим стереотипам. Суспільство завжди не признавало й не признає таких людей.
~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~~
Бакман розповідає нам досить цікаву та інтригуючу історію очима маленької, але водночас дорослої та розумної семирічної дівчинки.
Ця історія про те, яке ж жорстоке та несправедливе життя, але й водночас радісне та безтурботне.
Бабуня вчила життю свою любиму внучку саме через фантастичні казки про принців та принцес, драконів та барсів. Однак, вона померла й Ельза не може сама повернутись у Країну-Спросонь, тож залишається тільки уява та реальність...
Я в захваті!
Однозначно, 10/10

Обычно я не читаю те книги, которые экранизированы. А вот мой друг, наоборот, именно так и делает. Мне понравился фильм "Вторая жизнь Уве", поэтому нашёл другую книгу автора. Она написана простым языком. Даже для школьного возраста, возможно, сгодилась бы. Но я бы условно поделил книгу на 3 части, где средняя немного буксует по удержанию внимания читателя. В целом, достаточно неплохо. И многослойность присутствует, что я люблю. Да и благодарности написаны грамотно. Их никто не читает, но здесь как раз исключительный случай.

Наверное, как и для большинства читателей - это мое второе знакомство с Фредериком Бакманом и его стилем написания книг. Не было ни единого сомнения, что после прочтения "Вторая жизнь Уве" я не вернусь к творчеству данного писателя. И вот, наконец-то, мое знакомство состоялось. Эльса, почти восьмилетний ребенок и Бабушка, которая не самая обычная бабушка. Сначала думала, что это будет сказка, такая как были у нас в детстве. Однако эта сказка оказалась куда более интересней и читать ее стоит не только взрослым, но и детям. Это очень эмоциональная и сильная книга, которая волей-неволей переворачивает сознание.
Эльса и бабушка самые лучшие друзья в мире, они постоянно сочиняют сказки и улетают в Просонье, где никто не должен быть "нормальным", но однажды бабушка ушла в Просонье навсегда. Эльса выполняет "самое сложное" задание в жизни, ведь она храбрый рыцарь и только она может это сделать. Она разносит письма, в которых бабушка просит прощения.
С этого момента сказка превращается в жизнь.
Одно из немногих, что я вынесла из книги "Весь фокус в том, что ни один человек не является полностью говнюком, но и совсем не быть им тоже не может. Важно стараться быть как можно меньшим говнюком - но это как раз самое сложное в жизни."