Annihilation

Пожалуй, запутаннее дневника я не читала. Здесь нет имён, здесь нет конкретных мест, кроме Зоны Икс, которая возникла когда-то там. Есть только иллюзии и обман.⠀
⠀
Секретный проект, который вовлекает и не открывает тайн, пока не станет слишком поздно.⠀
⠀
Четыре женщины, без имён, каждая со своими мотивами, после некоторой подготовки, попадают в эту самую Зону. Сам переход не помнят, помнят лишь нечто до, а после...⠀
⠀
После начинается чертовщина, которую раскрывать - значит полностью сливать весь сюжет одним большим, огроменным просто спойлером. Поэтому ограничимся ощущениями от прочитанного.⠀
⠀
Книга-таймер. Когда ты читаешь, становится практически сразу понятно, всё идёт к финалу. Логично, ведь все книги заканчиваются, но вот нет, не к такому финалу, а к финалу жизни.⠀
⠀
Книга-Маяк. Здесь есь цель, к ней просто маник героинь, манит и тебя, читатель, ведь с каждой страницей ты хочешь дойти до финала. Дойти до Маяка.⠀
⠀
Книга-иллюзия. В Зоне иллюзорно всё и всё совсем не то, чем кажется. Но понять это сразу нереально, а пока ты работаешь как часть команды, ты этого и не поймёшь. Лишь распавшись на маленькие детальки из большого механизма, лишь начав действовать без команды, опираясь на себя, иллюзия приоткроет завес.⠀
⠀
Книга-одиночка. Ведь ты становишься отколот от всего и вся. Ты не можешь уйти, ты это знаешь, ты не можешь вернуться, ведь это будешь не ты. Ты обречён оставаться одиноким до поры до времени, ведь иначе ты не увидишь всю красоту Зоны.⠀
⠀
Книга-двойник. А может, Зона уже не огорожена? Может, мы все уже часть Зоны, а простой мир - остатки былой роскоши?⠀
⠀
Книга-вопрос: почему нельзя брать плёнки и фотоаппаратуру? Лишь в конце ты находишь на это ответ и понимаешь:⠀
... пойдя в Зону Икс ты возьёшь лишь блокнот.⠀

Есть Зона Икс. Есть главная героиня, муж которой, после экспедиции в Зону, вернулся весьма странным. Конечно же, героиня отправляется в Зону искать ответы на вопросы, но несомненно все будет не так просто.

Это не самая "фантастическая" книга, повествование ровное и больше посвящено переживаниям героини (кстати, в книге нет имён) на фоне метаморфоз, происходящих с ней в Зоне Икс. Если вы любите боевую фантастику, то "Аннигиляция" покажется вам скучной. Книга хороша для тех, кому нравится лёгкое чтение, после которого не нужно часами анализировать прочитанное.

Моїм березневим сумом стала книга «Знищення» - перша частина трилогії «Південний округ» американського письменника Джеффа Вандермеєра. І загалом я сама винна, що тричі купилася на цю книгу й більше, крім мене самої, не варто на когось нарікати.
Перше я зацікавилася книгою, почувши її назву, але в російському «перекладі», який був близьким до оригінального звучання. Анігіляція (Annihilation). Я відразу подумала про анігіляцію як фізичний процес, що відбувається між частинками та античастинками, і практично відразу дозволила замилити мені очі цілком і повністю.
Після цього я прочитала анотацію, яка вже особливо нічого спільного не мала з тією анігіляцією про яку думала я, та все ж зацікавила мене. І наприкінці, я побачила в кінотеатрі неймовірно гарний трейлер екранізації, який просто-таки запевняв мене в тому, що книга має бути цікавою і читати її варто.
Хоча... згадала ще кілька моментів. Більшість відгуків прямо возвеличували книгу і лиш в деяких говорилось про те, що трилогія загалом ніяка, але от саме перша книга - це щось нереально фантастичне, розкішне і загадкове з філософськими мотивами та елементами традиційних Лавкрафтіських жахів.
І мала б я з досвіду здогадатися, що якщо щось дуже хвалять - то насправді хорошого там буде мало.
Мабуть, вже пора розказати чим книга мені не вгодила.
Сюжет: Нуль-зона десятиліттями була відрізана від решти континенту. Природа поглинула останні залишки людської цивілізації. Перша експедиція відзвітувала про незайманий райський пейзаж, друга - завершилася масовим самогубством, учасники третьої - перестріляли одне одного. Учасники одинадцятої експедиції повернулися тінями колишніх себе й невдовзі померли від раку. У «Знищенні», ми долучаємося до дванадцятої експедиції. Група складається з чотирьох жінок: антрополога, психолога (фактичного лідера), топографа й біолога — оповідача. Їхнє завдання — складати карту території, записувати всі спостереження за середовищем і, найголовніше, уникнути впливу Нуль-зони. Вони приходять, чекаючи неочікуваного, й Нуль-зона не розчаровує: вони знаходять величезну топографічну аномалію та форми життя, які перевершують людське розуміння. Але найбільш вражаючі секрети вони пронесли з собою із-за межі, і те, що вони приховують одна від одної, змінює все.
Так от, по-перше, мені не сподобалась, що з перших же сторінок автор закинув нас в цю Нуль-зону, нічого не пояснивши. Ні що ж "це" таке, ні звідки взялося, і загалом навіщо туди когось відправляти. З якою метою? Всі 192 сторінки (так, книга до смішного мала) мене не покидало відчуття безцільності та відсутності хоч якоїсь вмотивованості вчинків героїв. Загалом, пізніше в тексті з'являються коротенькі спроби пояснити звідки взялася ця "зона", але конкретики ніякої. Я постійно проводила паралель з "Пікніком на узбіччі" Стругацьких, які створили свою "зону" задовго до Вандермеєра. І от якщо в "Пікніку" теж не було достовірно відомо наслідком чого стали "зони", але була купа припущень і ви відчували під ногами твердий грунт, бо уявляли собі ці місця, знали про їхній вплив, врешті ви принаймні думали, що щось знаєте. В даному ж випадку я не відчула ніякого підтвердження словам з самого "Знищення":
"На той час, коли ми були готові перейти межу, ми знали все... і ми не знали нічого".
Це примарне "знали все" абсолютно не відповідає дійсності. В мене взагалі не виникало відчутття, що хоч комусь в цій книзі щось відомо. До того ж, персонажі, які наче б то, професіонали в своїх галузях, роблять просто якісь ідіотські помилки. Досвідчений біолог без будь-яких захисних засобів рветься розглядати екземпляри невідомих їй грибів у "зоні", яка дивним чином впливає на все живе. Неймовірно логічний вчинок.
Плюс персонажі психологічно не стійкі і я не уявляю за яким принципом таких людей вибрали для важливої місії (хоча її важливості я так і не зрозуміла).
Дуже цікавими для мене є слова з анотації "найбільш вражаючі секрети вони пронесли з собою із-за межі, і те, що вони приховують одна від одної, змінює все". Звичайно, кілька таємниць є, із-за межі їх несе психолог. Бо ж загалом героїні настільки безликі і окрім оповідачки не мають ніякого життєвого бекграунду, що інших секретів вони просто з собою не мають, а всі інші їхні таємниці з'являються вже за межею Нуль-зони.
З приводу безликості героїнь твору, то вони не лише не мають хоч якихось життєвих історій, але й позбавлені імен. Загалом автор дає читачу пояснення, але в мене це викликало дисонас:
"Імена були тут небезпечною розкішшю. Жертвам не потрібні імена. Люди, що виконують свої функції, не потребують імен."
Я розумію значення цих слів, але в мене в голові не вкладається як можна розраховувати на успішність експедиції, коли її учасники - це розрізнені, нічим не пов'язані елементи, без найменших точок дотику і психологічного зв'язку. Вважають, що альтруїм сприяв розвитку наших предків та формуванню виду Homo sapiens. Тут же між людьми й контакт адекватний не встановлений, не те, що про альтруїзм говорити.
Серед чотирьох жінок лише оповідачка (біолог) має якусь передісторію участі в еспедиції, але навіть це не зробило її для мене живою. Єдиним живим, справжнім персонажем для мене виявився її чоловік про якого періодично згадувалось в записах цієї безіменної жінки.
З приводу філософської фантастики... розмірковувань в книзі вистачає. І з приводу "зони", і змін планети, і впливу медіа. Але знову ж таки, проводячи паралель з твором Стругацьких, ці роздуми для мене були лише натяком чогось дійсно важливого, а не його реалізацією.
Лавкрафтіські жахи? Так, це однозначно про цей роман. Атмосфера нагнітання, усамітненість, безпорадність і відсутність відповідей.
От доречі, відповіді певні починають з'являтися на кількох останніх сторінках. Але особисто мені до того часу вони вже були аболютно нецікаві та непотрібні. Я не мала ніякого зв'язку з персонажами, Нуль-зона мене теж не зачепила, бо подорож по ній була чимось на зразок того, якби ви прийшли до музею за 10 хвилин до його закриття і були змушені пробігтися "галопом по Європам".
Логічно розмірковуючи, припускаю, що в наступних частинах буде більше відповідей, але я завершила свою подорож на цьому етапі, перейшла межу і моє повернення виявилось безпечним.
Моя оцінка: 2/5 виключно за думку, яка для мене стала єдиним вартісним моментом книги і її загальним посилом:
"Якщо я не маю справжніх відповідей - то лише тому, що ми все ще не знаємо, яке питання ставити".
Але й ця думка не нова. Дуглас Адамс пронизав нею цілий ряд своїх книг теж задовго до Вандермеєра.
p.s. Екранізація мене теж не вразила і навіть Наталі Портман в головній ролі, на мою думку, цей фільм не врятувала. Дуже тішуся, що не пішла в кінотеатр на цей фільм, інакше б дуже шкодувала.

Просмотрев неплохой фильм "Аннигиляция", узнав что он по роману, решил получить наслаждение от букв, ведь всем известно что кино всегда уступает книге. Ох, да там ещё и три части...наверно столько всего удивительного и психоделобезумного. После прочтения, пожалуй ограничусь первой частью.

Минусы

• Язык книги, либо мозг переводчика. Не знаю кто тут постарался больше но это тяжело, устаёшь от этих чудо оборотов и "дивных" описаний. Размышления главной героини просты и лаконичны как инструкция по сборке мебели.
• Главные персонажи, вернее как автор решил их обезличить. Биолог (гл.героиня), психолог, топограф, антрополог. Да, весь роман мы будем вчитываться в эти специальности. Диалоги без имён (образно, т.к устал от антропологов и топографов): Шофёр сказал слесарю, слесарь позвал директора, директор вызвал секретаршу, которая была женой шофёра. Да, и это всё главные персонажи книги.
• Лаконичный сюжет бывает ярким за счёт переживаний, драматических моментов, осмыслению происходящего (один из ярких примеров Кормак Маккарти - Дорога ). В "Аннигиляции" действительность не вызывает никаких эмоций, обращения в прошлое хоть немного добавляют повествованию переживаний. Зона автору не удалась.
• У этого всего есть продолжение, главный минус.

• Роман не длинный, хотя редактор мог бы постараться. Выкинуть все диалоги например.

Конечно ранее рассказов Джеффа я не читал, поэтому сравнивать его так сказать морфологию письма не могу, но прочитав книгу в целом оцениваю ее на пять баллов! Здесь нет того задорного экшена, которого мы находим во множестве рассказов по подобной тематике, но сама по себе "задумка", подкупает чем то мистическим. Прочитав первые пять страниц я не смог остановиться, атмосфера рассказа начинала напрягать. Прочитав до конца, я все понял. Где-то и у кого -то я все это уже читал, ну или очень подобное. Да, точно! Зона, инопланетные существа, аномалии, мутанты, так это же "Пикник на обочине" братьев Стругацких!, это "Сталкер"! .... Да, пожалуй книгу можно отнести к разряду Фанфиков по сталкеру, но написана она своим и довольно интересным языком. Тем более здесь более подмешаны чувства. Посмотрел недавно фильм "Аннигиляция" Снято довольно красочно. Тем более в главной роли Натали Портман. Для несведущих людей фильм может показаться полным бредом. Что бы его понять надо почитать книгу. В целом мне очень понравилась и книга и фильм.

Сразу скажу, что я не поняла, что автор хотел сказать (не уверена, что он и сам понял... хотя, говорят, что в продолжениях он объяснил). Но подобное отсутствие ясности мне обычно не мешает в книгах; не помешало и на этот раз. Зато интересные персонажи и совершенно фантастическая и завораживающая атмосфера очередной "зоны" (спорю на что угодно, что автор читал "Пикник на обочине", "Улитку на склоне" и все книги Фаулза заодно - хотя последнее, возможно, просто какие-то мои ассоциации). Рекомендую исключительно любителям философской и непонятной фантастики, остальным, думаю, будет скучно.

Я села за эту книгу после Крауча. Возможно это помешало, возможно просто не было настроя. Но ведь если всмотрется в книгу, то Вы тоже это почувствуете: в книге очень мало переживаний за персонажа. Как мне жалеть людей, когда они впринципе описаны как "мясо" для льва. Такое бывает в Игре Престолов. Вам показывают человека, типо смотри "мяско" пришло и через пять секунд его сжигает дракон)) Автор данной книги пошел в этом направлении. Ну опиши ты мне чем жила психолог, антраполог и топограф, пусть я найду с ними что-то общее. Пусть я буду искрене сожалеть , что они погибли или наоборот радоваться! Но хоть что-то.! Я не испытала ничего! От слова совсем! А ну да, я же должна была быть рада, что померла психолог, но почему? Потому что так надо книге? Потому что она вводила их в транс? Но ведь разве что ежу не понятно, что их отбирали не как хороших специалистов? Иначе ее бы не взяли! И психолога тоже, что за психолог, который команды на бумажке записывает? Ее характер давал ей определенную власть над остальными и по задумке она должна была быть бесчувственной тварью, но даже это автор не дотянул! Главная героиня замкнутая и т.д. это нам тоже очень кропотливо вбивали, но это ведь можно было показать , а не говорить напрямую. Вам знакомо чувство когда ты очень долго знакомишься с героем и книги и когда ему грозит смерь, тебе самого мурашками покрывает от переживаний за него. Ты привык к нему, он тебе нравится и теперь ему угрожает смерть. Паника! И это слабо сказано. Здешней героине смерть грозила трижды. Знаете о чем думала я? Чистить ли мне картошку или пельмени отварить, потому что блин, я вообще не привязалась в к ней! Единственно, что вызвало ощущение жалости, так это ее чувства по отношению к мужу, в момент прочтения отчета его. Но и это глупо, он сам туда погел своими ножками и она призналась, что любви то и не было. Сожалений не было. Она как камень бесчувственная . Ее волнует только состояние любопытства. Мира тоже мало. Ну расскажи ты мне, твоему читателю, что вокруг, больше и интереснее. Добавь паники и страха! А то я как бабулька по парку гуляющая! Даже *рень ,которая по кустам ночью гуляла и ныла, не описал! Ну чего мне боятся?? Собственно воображения своего? Которое мне эксгибицианиста нарисовало?? 250 страниц. Про выживание? И в итоге ничего про настоящие выживание, постоянное нагнетение и в итоге пшик. Я расстроена.

С виду кажущаяся обычной sci-fi историей "Аннигиляция" на самом деле таковой не является, и сейчас я расскажу почему. Во-первых в книге вы не найдете имен главных героев: обращаются они друг с другом исключительно по названию своего рода деятельности (топограф, биолог и т.д.) Отчасти это продиктовано тем, что повествование ведется в качестве дневника главной героини (биолога), которая постепенно описывает все происходящее и временами вставляет воспоминания из своего прошлого (так сказать для еще более всеобъемлющего раскрытия событий).
Книга благодаря всем вышеописанным особенностям читается очень легко, буквально за один присест, и ввиду того что скоро на экраны выходит фильм по ней (с Натали Портман в главной роли кстати), весьма рекомендую к наискорейшему прочтению.