Рецензия на книгу

• 

  GaffiganCroupiest2 ноября 2018 г.

  "Знищення": філософська фантастика чи Лавкрафтівські жахи від Вандермеєра?

  Моїм березневим сумом стала книга «Знищення» - перша частина трилогії «Південний округ» американського письменника Джеффа Вандермеєра. І загалом я сама винна, що тричі купилася на цю книгу й більше, крім мене самої, не варто на когось нарікати.
  Перше я зацікавилася книгою, почувши її назву, але в російському «перекладі», який був близьким до оригінального звучання. Анігіляція (Annihilation). Я відразу подумала про анігіляцію як фізичний процес, що відбувається між частинками та античастинками, і практично відразу дозволила замилити мені очі цілком і повністю.
  Після цього я прочитала анотацію, яка вже особливо нічого спільного не мала з тією анігіляцією про яку думала я, та все ж зацікавила мене. І наприкінці, я побачила в кінотеатрі неймовірно гарний трейлер екранізації, який просто-таки запевняв мене в тому, що книга має бути цікавою і читати її варто.
  Хоча... згадала ще кілька моментів. Більшість відгуків прямо возвеличували книгу і лиш в деяких говорилось про те, що трилогія загалом ніяка, але от саме перша книга - це щось нереально фантастичне, розкішне і загадкове з філософськими мотивами та елементами традиційних Лавкрафтіських жахів.
  І мала б я з досвіду здогадатися, що якщо щось дуже хвалять - то насправді хорошого там буде мало.
  Мабуть, вже пора розказати чим книга мені не вгодила.
  Сюжет: Нуль-зона десятиліттями була відрізана від решти континенту. Природа поглинула останні залишки людської цивілізації. Перша експедиція відзвітувала про незайманий райський пейзаж, друга - завершилася масовим самогубством, учасники третьої - перестріляли одне одного. Учасники одинадцятої експедиції повернулися тінями колишніх себе й невдовзі померли від раку. У «Знищенні», ми долучаємося до дванадцятої експедиції. Група складається з чотирьох жінок: антрополога, психолога (фактичного лідера), топографа й біолога — оповідача. Їхнє завдання — складати карту території, записувати всі спостереження за середовищем і, найголовніше, уникнути впливу Нуль-зони. Вони приходять, чекаючи неочікуваного, й Нуль-зона не розчаровує: вони знаходять величезну топографічну аномалію та форми життя, які перевершують людське розуміння. Але найбільш вражаючі секрети вони пронесли з собою із-за межі, і те, що вони приховують одна від одної, змінює все.
  Так от, по-перше, мені не сподобалась, що з перших же сторінок автор закинув нас в цю Нуль-зону, нічого не пояснивши. Ні що ж "це" таке, ні звідки взялося, і загалом навіщо туди когось відправляти. З якою метою? Всі 192 сторінки (так, книга до смішного мала) мене не покидало відчуття безцільності та відсутності хоч якоїсь вмотивованості вчинків героїв. Загалом, пізніше в тексті з'являються коротенькі спроби пояснити звідки взялася ця "зона", але конкретики ніякої. Я постійно проводила паралель з "Пікніком на узбіччі" Стругацьких, які створили свою "зону" задовго до Вандермеєра. І от якщо в "Пікніку" теж не було достовірно відомо наслідком чого стали "зони", але була купа припущень і ви відчували під ногами твердий грунт, бо уявляли собі ці місця, знали про їхній вплив, врешті ви принаймні думали, що щось знаєте. В даному ж випадку я не відчула ніякого підтвердження словам з самого "Знищення":
  "На той час, коли ми були готові перейти межу, ми знали все... і ми не знали нічого".
  Це примарне "знали все" абсолютно не відповідає дійсності. В мене взагалі не виникало відчутття, що хоч комусь в цій книзі щось відомо. До того ж, персонажі, які наче б то, професіонали в своїх галузях, роблять просто якісь ідіотські помилки. Досвідчений біолог без будь-яких захисних засобів рветься розглядати екземпляри невідомих їй грибів у "зоні", яка дивним чином впливає на все живе. Неймовірно логічний вчинок.
  Плюс персонажі психологічно не стійкі і я не уявляю за яким принципом таких людей вибрали для важливої місії (хоча її важливості я так і не зрозуміла).
  Дуже цікавими для мене є слова з анотації "найбільш вражаючі секрети вони пронесли з собою із-за межі, і те, що вони приховують одна від одної, змінює все". Звичайно, кілька таємниць є, із-за межі їх несе психолог. Бо ж загалом героїні настільки безликі і окрім оповідачки не мають ніякого життєвого бекграунду, що інших секретів вони просто з собою не мають, а всі інші їхні таємниці з'являються вже за межею Нуль-зони.
  З приводу безликості героїнь твору, то вони не лише не мають хоч якихось життєвих історій, але й позбавлені імен. Загалом автор дає читачу пояснення, але в мене це викликало дисонас:
  "Імена були тут небезпечною розкішшю. Жертвам не потрібні імена. Люди, що виконують свої функції, не потребують імен."
  Я розумію значення цих слів, але в мене в голові не вкладається як можна розраховувати на успішність експедиції, коли її учасники - це розрізнені, нічим не пов'язані елементи, без найменших точок дотику і психологічного зв'язку. Вважають, що альтруїм сприяв розвитку наших предків та формуванню виду Homo sapiens. Тут же між людьми й контакт адекватний не встановлений, не те, що про альтруїзм говорити.
  Серед чотирьох жінок лише оповідачка (біолог) має якусь передісторію участі в еспедиції, але навіть це не зробило її для мене живою. Єдиним живим, справжнім персонажем для мене виявився її чоловік про якого періодично згадувалось в записах цієї безіменної жінки.
  З приводу філософської фантастики... розмірковувань в книзі вистачає. І з приводу "зони", і змін планети, і впливу медіа. Але знову ж таки, проводячи паралель з твором Стругацьких, ці роздуми для мене були лише натяком чогось дійсно важливого, а не його реалізацією.
  Лавкрафтіські жахи? Так, це однозначно про цей роман. Атмосфера нагнітання, усамітненість, безпорадність і відсутність відповідей.
  От доречі, відповіді певні починають з'являтися на кількох останніх сторінках. Але особисто мені до того часу вони вже були аболютно нецікаві та непотрібні. Я не мала ніякого зв'язку з персонажами, Нуль-зона мене теж не зачепила, бо подорож по ній була чимось на зразок того, якби ви прийшли до музею за 10 хвилин до його закриття і були змушені пробігтися "галопом по Європам".
  Логічно розмірковуючи, припускаю, що в наступних частинах буде більше відповідей, але я завершила свою подорож на цьому етапі, перейшла межу і моє повернення виявилось безпечним.
  Моя оцінка: 2/5 виключно за думку, яка для мене стала єдиним вартісним моментом книги і її загальним посилом:
  "Якщо я не маю справжніх відповідей - то лише тому, що ми все ще не знаємо, яке питання ставити".
  Але й ця думка не нова. Дуглас Адамс пронизав нею цілий ряд своїх книг теж задовго до Вандермеєра.
  p.s. Екранізація мене теж не вразила і навіть Наталі Портман в головній ролі, на мою думку, цей фільм не врятувала. Дуже тішуся, що не пішла в кінотеатр на цей фільм, інакше б дуже шкодувала.

  1

  157