7EW

Це питання почало формуватися ще у першій чверті історії та, на жаль, відповіді я на нього не знайшов і в кінці. Перший раз, коли треба було декілька разів боротися з бажанням не завершувати книгу. Не скажу, що повністю розчарований прочитаним — все ж щось нове я для себе дізнався, — але величезний об’єм та незрозумілий апендикс у виді Частини 3 пригнічують.

Цікаві ідеї заховані серед пустелі нудотного тексту та і їх не там багато. Перегортаєш сторінку, підглядаєш далі, а там жодного діалогу на наступні 5 та одні затягнуті пояснення речей, які виявляться взагалі непотрібними для фіналу. Тим паче, що автор не вміє писати так, щоб можна було уявити собі структуру життя людей на орбіті Землі та всілякі маневри використовуючи тяжіння планети. Тому продиратися через ці піщані дюни було ще складніше.

Хоча спочатку думав, що це я не здатен побудувати в собі в голові картинку всіх тих рухів в космосі, що автор постійно змальовує в книзі. Коли у школі в геометрії з’явилися об’ємні фігури, які треба було розрізати, у мене ніколи не вдавалося зробити це правильно. Тому така складна річ, як орбітальна механіка — підкатегорія небесної механіки, — взагалі мені не по силах. Однак після Сіммісу я почав трилогію “Пам’ять про минуле Землі” та зміг легко зрозуміти в ній майже все. А там, на хвилиночку, повно фізики: починаючи звичайною й закінчуючи астро- та квантовою фізикою. Тепер я впевнений — це робота автора доступно пояснити всі процеси пересічному читачу й уникати поглиблення в непотрібні деталі. Але це лише частина проблем.

Уявіть, що ви дивитесь фільм “Армагеддон”, він завершується (але не так драматично), а потім починається “Аватар”, який обривається на тому моменті, коли Джейк попадає до На’ві. Не розумієте, як це пов’язано? От і я також не розумію, навіщо Стівенсон 500 сторінок пише як людство змогло “врятуватися” після знищення Місяця, потім 100-150 будує новий світ тисячі років потому, й останні 50 присвячує поганому екшену. Ніякого полегшення чи розуміння у фіналі не чекайте, а краще взагалі ніколи не беріть цю книгу до рук. З відгуків на інші його роботи прочитав про схожі речі й там, тому думаю, що маємо справу з явною графоманією.

Порой чтение какого-либо произведение напоминает мне о том, как я ел в детстве суп. Сначала осторожно пробуешь на вкус, потом ешь чтобы только от тебя отстали (ну не люблю я суп из картофеля), а когда на дне тарелки остается самая малость, ешь с удовольствием(остатки супа почему-то всегда самые вкусные) Также можно сказать и чтении данного романа.
Первую часть я начал читать с осторожностью. И чем дальше читал, тем больше она мне нравилась. Автору удалось передать масштаб событий. Читал, и прямо представлял, как это происходит
Вторую часть я начал читать с энтузиазмом, я думал автор продолжит начатое. Однако, автор зачем-то подался в научные описания всего и вся, и в какой-то момент забыл что пишет художественное произведение а не научный трактат. В итоге, не скажу, что читать было неинтересно, но порой все было настолько перегружено наукой, что это шло во вред произведению. А именно, не был передан масштаб произошедших событий. К примеру возьмем Белые небеса или Каменный ливень (или как там его) Я ожидал что когда я буду о них читать, я прямо представлять это буду. Ну как в первой части. Однако автор не удосужился подробно их описать. Ну и тому подобного очень много.
Ну и третья часть. Самая интересная на мой взгляд. Новые расы людей, новая старая Земля, новые герои, интересная тема с «перерождениями», все это интересно. Только жаль быстро закончилось. Лучше бы он вторую часть подсократил вдвое.
Роман мог бы стать шедевром, но автору не хватило.. чего? Даже сам не знаю. Чего-то не хватило.
П.С. По поводу логики поступков персонажей и людей вообще.. Ее тут конечно нет. НоНикакой. Но это как-то в глаза не бросается, и глаз не режет. 7/10