Вже другий автор, який зовсім невеличким текстом влучає прямо в серце. І знов це книжка від видавництва Анетти Антоненко.
Кім Тхюї народилася у В’єтнамі. Коли дівчинці ледве виповнюється 10 років, сім’я вимушена тікати спочатку до табору біженці у Малайзії, а потім до Канади. Своє життя «до» і «після» вона й описує в цьому автобіографічному художньому творі.
Сім’я героїні, Нгуєн Ан Тінь, до приходу комуністів була заможною. Цей статус проявлявся як у високому паркані із битим склом на вершечку, так і привілеями, якими вони могли користуватися. Це і навчання дітей, і обстановка будинку, і прислуга, і якісні харчі. Як буває, світ за парканом вдавався дівчинці більш привабливим. З приходом «борців за краще життя» вона має змогу познайомитися з ним краще. Візити людей у одностроях становляться все більш нахабними, а контроль пересувань більш прискіпливим. Велика сім’я вирішує емігрувати, у сподіванні зустрітися коли-небудь у новому житті.
«Рай і пекло обнялись у череві нашого судна. Рай обіцяв поворот у нашому житті, нове майбуття, нову історію. Пеклом були наші страхи: страх перед піратами, страх померти від голоду, страх отруїтися сухарями, просоченими машинним маслом, страх, що забракне води, страх, що не зможемо звестися на ноги, страх від примусового пісяння в червоний горщик, який передавався з рук у руки, страх заразитися від тієї коростявої дитячої голівки, страх ніколи вже не ступити на тверду землю, страх не побачити більше своїх батьків, які сиділи десь у напівмороці серед двох сотень осіб.»
Чотири дні у майже суцільній темряві, потім жахливе перебування у таборі біженців, і нарешті – Канада, де батьки вимушені працювати на підсобних роботах, адже «їх вигнали з курсів прилучення до французької, тобто викреслили зі списку тих, хто отримував зарплату сорок доларів на тиждень. Вони були надто кваліфіковані для цих курсів, але недокваліфіковані для всього іншого». І вони працюють, аби дати дітям життя краще, ніж те, від якого вони втекли… Відчуваючи себе глухонімою у незнайомому і малозрозумілому середовищі, героїня поступово навчає себе жити у цьому новому світі, не втрачаючи рідних коренів.
Роман не має якогось певного сюжету, він сплетений із окремих спогадів, моментів життя. Оповідь тече як той струмок. Власне, «ru» перекладається із французької як «струмок». В’єтнамською це слово перекладається як «колискова», і це також дуже влучно про цей текст. Спогади заколисують, а згадки про сім’ю, про двох синів героїні, про її безумовну до всіх них любов, такі ж теплі, як і емоції того, хто співає колискову.
«За тридцять років Сао Май, наче той фенікс, відродилась із попелу, так як і В’єтнам із-за своєї залізної завіси, і мої батьки від шкільних унітазів. І поодинці, і всі разом, усі ці персонажі з мого минулого струсили бруд, що накопичився на їхніх спинах, щоб розгорнути крила з червоно-золотистого пір’я, перш ніж жваво метнутися у широкий блакитний простір, прикрасивши в такий спосіб небо моїх дітей і відкриваючи те, що за одним виднокраєм завжди ховається інший, і так відбувається нескінченно, до невимовної краси відновлення, до невідчутного на дотик зачарування.»
25 понравилось
