Рецензия на книгу

• 

  Trepanatsya

  28 октября 2023

  Вже минув якийсь час, як я прочитала цю книгу. На жаль, чим більш минає часу, тим менш я щось пам'ятаю. Пам'ятаю дуже багацько гівна, навіть дивно скільки його помістила письменниця в таку невеличку повість. Текст більш схожий на записи щоденника, спогади скачуть і не дуже добре вгадується, про що саме зараз йде мова - чи то про сина аутиста (і це теперішні часи), чи то спогади про минуле родини, чи то про подорож і поневіряння біженців з В'єтнаму. Незрозуміло також чій одяг вона постійно нюхає - хлопця, чоловіка, просто знайомого чи сина.
  Так, перед нами заявлена історія про в'єтнамських біженців від комуністів, вона автобіографічна, але для мене не склалося цілісної картинки навіть під час читання. Взагаллі, мені не сподобалась авторка, таке враження, що вона досі ображена на матір за дитинство, за те, що її якось не так любили (і про це чимало в книзі); вона вдячна волонтерам і людям, що допомогали біженцям, але ж таки дарували якісь не такі светри, не таку меблю... І такого на сторінках багато - образи. Десь з середини я точно знала, що авторка мені чим далі, стає все більш неприємною, краще б я не читала, а вона не писала про свої особисті стосунки з чоловіками і свої думки на цю тему.

  Уже прошло какое-то время, как я прочитала эту книгу. К сожалению, чем больше проходит времени, тем меньше я помню. Помню очень много говна, даже странно сколько его поместила писательница в такую небольшую повесть. Текст больше похож на дневниковые записи, воспоминания скачут и не очень хорошо угадывается, про что именно сейчас идет речь - или про сына аутиста (и это сегодняшнее время), или то воспоминания о прошлом семьи, или то про путешествие и злоключения беженцев с Вьетнама. Непонятно также чью одежду она постоянно нюхает - парня, мужа, просто знакомого или сына.
  Да, перед нами заявленная история о вьетнамских беженцах от коммунистов, она автобиографическая, но для меня не сложилось целостной картины даже во время чтения. Вообще, мне не понравилась авторка, такое впечатление, что она до сих пор обижена на мать за детство, за то, что ее как-то не так любили (и про это много в книге); она благодарна волонтерам и людям, которые помогали беженцам, но дарили ж таки какие-то не такие свитера, не такую мебель... И такого на страницах много - обиды. Где-то с середины я точно знала, что авторка чем дальше, тем больше становится для меня неприятной, лучше б я не читала, а она не писала про свои личные отношения с мужчинами и свои мысли на эту тему.

  25 понравилось

  453