Матери

Матери? Отцы? Оба родителя? Бабушки? Или чемпионат мира по футболу?

Во время прочтения каждой главы я не смогла ответить на этот вопрос. Каждая история смогла зацепить определенную струну в моей душе. И мне хотелось прижаться к своей маме, и сказать ей спасибо. Спасибо за то человеческое отношение в эти циничные 90-е годы, отношение, которого были лишены герои этого романа.
Андрея, Лия, Дана, Александр, Никола, Деян, Калина...... эти имена нам известны, а сколько их осталось забытыми? Сколько покалеченных судеб оставили нам 90-е.
Все дети, из разных семей, у них разный уровень жизни. И их связывают только 2 вещи: безразличие родителей и ОНА. Так кто же ОНА такая? Читатель все поймет сам, когда прочитает книгу.
Для меня, книга оказалась эмоционально тяжелой.

Так складно було наважитися на прочитання. Важкувата тема. І таки складне сприйняття. Після Алілуєвої «У війни не жіноче обличчя» - чомусь асоціації були з цією книгою + Закруткін «Матерь человеческая» - це ще одна історія, що зачепила за живе.

Сама книга охоплює кілька історій. І першою – виступає ГГ – Андрея зі своєю історією та історією її мами. Перше, на чому хочеться акцентувати увагу – це імена (Теодора, Каталіна, Іна, Явора). І настільки реалістично та пронизливо описано життєву історію, історію кохання ( чи батьків, чи талановитого музиканта). Для мене однозначно «Вірю».

Книга варта прочитання. Закрученість ліній та сюжету нагадало одну з улюблених книг – «Кульмінацію» Януша Вишневьского, польського письменника в поєднанні з 8 українськими авторками.

А ось завершення - це свого роду КАТАРСИС.

Плюси – кількість сторінок, викладення всіх історій та підняття такої складної теми.

Мінуси - в принципі кожен може знайти свої. :)