Кармелюк

Книга українського автора Михайла Петровича Старицького (1840 - 1904), який увійшов в історію  української літератури як поет, перекладач, драматург, прозаїк, визначний театральний і громадський діяч другої половини 19-го століття, є дуже і дуже цікава, захоплююча, романтична, героїчна, пригодницька, із українським колоритом тієї епохи , епохи життя і боротьби подільських селян, кріпаків, у першій третині 19-го століття на Поділлі, яке, як і вся Правобережна Україна (крім Києва), довгий час було під владою шляхетської Польщі. За Андрусівською угодою 1687-го між Польщею і Росією Правобережна Україна відійшла до Польщі, і тут поступово відновлювалася влада шляхетської Польщі з фактично необмеженою сваволею панів. Так тривало до другого поділу Польщі (1793 рік), коли Правобережну Україну було приєднано до Росії. Але й після цього становище покріпаченого українського селянства мало в чому змінилося. Хоча 1797 року указом Павла 1-го панщина була обмежена трьома днями на тиждень, кріпаки в першій третині 19-го століття на Поділлі, замість 150 - 160 днів на рік, фактичноо працювали від 180 до 220 днів та мусили ще відробляти два-три десятки так званих "шарваокових" (згінних) днів, що їх пани звичайно ввимагали відробляти в найбільш гарячий час - у жнива, сівбу тощо. Становище ж польського панства майже не змінилося. Польська шляхта одержала права російського дворянства, було збережено земський і підкоморський суди, продовжував діяти Литовський статут, діловодство в установах і судах велося польською і російською мовами. Польські поміщики дістали право, як і по всій Росії, засилати селян у Сибір на поселення або на каторгу, віддавати позачергово в солдати. Польська шляхта займала переважну більшість посад у місцевому урядовому апараті, навіть поліція була з "місцевого дворянського стану", тобто знову ж таки з польських поміщиків.
Кріпосницький гніт  з року в рік посилювався, становище кріпаків дедалі гіршало. У відповідь на це зростав антикріпосницький рух селян. В українському народі жила пам'ять про Коліївщину, про неї співали пісні, розповідали перекази і легенди. Імена Залізняка, Гонти, Швачки, Бондаренко, Письменного, Медведенка та багатьох інших видатних ватажків антикріпосницький боротьби свято зберігалися в народній пам'яті, кликали до боротьби. У цьому русі, що тривав з 1812-го року протягом 25 років, взяли безпосередню участь понад 2700 чоловік, на панські маєтки вчинено більше тисячі нападів. На чолі цієї боротьби подільських кріпаків стояв Устим Кармелюк (1787 - 1835) - кріпак пана Пігловськогоз села Головчинець, Літинського повіту (тепер село Кармалюкове, Жмеринського району, Вінницької області).
Устим Кармалюк відзначався невтомним завзяттям у боротьбі, мужністю, винахідливістю і дивовижною силою волі. Ніщо  не могло зупинити його - ні тортури, ні в'язничні мури, ні заслання на каторжні роботи в Сибір, звідки він тричі втікав. Все це, а також неабиякі організаторські здібності селянського ватажка, його безкорисливі суть і постійна допомога кріпакам викликало до нього повагу і любов народу, зробило його загальновизнаним ватажком, народним героєм. Проти антикріпосницький руху, очоленого Кармалюком, виступило все панство, на придушення цього руху була кинута поліція, навіть військо. Та ніщо не допомагало - повстання тривало.
Про Кармалюка ще за його життя складалися й співалися пісні, оповідалися перекази, створювалися легенди. Він ще за життя став улюбленим героєм народної творчості на Поділлі, Волині та в інших куточках України.
Крім згаданого народного переказу про початок діяльності Кармалюка, М.Старицький вводить у художню тканину роману і багато інших, чи то подаючи їх як розповіді персонажів, чи то розгортаючи в окремі епізоди. Так, наприклад, Старицький використав перекази  про танець панночки на шляху перед Кармалюком та про покарання пані різками за те, що розповіла про нього в Києві , про звільнення Кармалюком під виглядом офіцера своїх товаришів з в'в'язниці, про чаклунство Кармалюка, про "червоні чобітки", що в них нібито він взував панів, про поповича -секиетаря у ватазі Кармалюка, про участь Кармалюка у панських облавах на себе та деякі інші. Переказ про пана, який на смерть перелякався кільця ковбаси, приставленої йому до грудей замість пістоля, і другий - про одержування Кармалюком грошей одного пана, позичених іншому, стали в романі основою епізодів, пов'язаних з панами Хойнацькис і Сливинським. З переказів та статті Ролле Старицький взяв і відомості про переодягання Кармалюка. А ще, в народних піснях та переказах Кармалюка зображено красенем, перелесником:

А Кармалюк - гарний хлопець,
Де по світу ходить,
Не їдную дівчиноньку
Із розуму зводить.
Не їдную дівчиноньку,
Не їдную вдову,
Щасливую, вродливую,
Та ще й чорнобриву.

Поза всяким сумнівом, любовні історії Доротея - Кармалюк, Кармалюк - Розалія, Кармалюк - Олеся в романі цілком вигадані. Але зображення любовних пригод - не самоціль письменника, всі вони щільно вплітаються в сюжет, відіграють певну роль у його розвитку, в більшій чи меншій мірі впливають на долю Кармалюка, а разом з тим підкреслюють благородство його характеру.
Прообразом Уляни, коханкоханки і бойового друга Кармалюка, була Добровольська. Зрадила ж Кармалюка, в казала його панам не Добровольська, а жінка Копчука, біля хати якої він був убитий шляхтичем Рудковським.
Ревнощі відіграють значну, часом навіть домінуючу роль у поведінці жінок, виведених у романі, через ревнощі, підсилені особистою образою, Доротея робить наклеп на Кармалюка і віддати вирішила в солдати, через них Розалія влаштовує пастку на Уляна, щоб позбутися скпеоницісуперниці, але в ту пастку потрапляє й Кармалюк. Лише Марина, дружина Кармалюка, не піддалася ревнощам, хоч як їх розпалювали в неї Пігловський та Янчевський. Не спокусилась вона й обіцянкою звільнення з кріпацтва і не викладала чоловіка й батька своїх дітей.
Цим романом письменник завершив свою прозову. падщину - це останній історичний твір письменника. І хоча він не такий багатий на історичні фактиппрте яскраві образи роману, докладні характеристики персонажів твору, міцний, добре побудований сюжет, забезпечили йосуйому великий успіх в українського читача, зайняв значне місце належить до кращих творів української літелітератури кінця 19-го початку 20-го століття.

Книгу читала уже раза два и перечитаю еще не раз, я в этом не сомневаюсь:) Она того стоит, поверьте!
Во-первых, живой и красочный язык написания; во-вторых, динамичный, захватывающий сюжет, в котором есть и приключения, и реальные исторические события, и любовная линия; ну и в-третьих, события книги происходят в родных для меня местах, отчего читать ее было вдвойне приятно:). Автор описывает историю жизни реальной исторической личности Устима Кармелюка не с точки зрения сухих исторических фактов, а пытаясь по человечески понять героя, его поступки и мотивы, его чувства и мысли..

На протяжении истории Украины поднимались часто восстании за права и свободу простого люда. Вспомнить хотя бы Хмельниччину, о ней написано достаточно . Как и о других личностей поднимавших крестьян на борьбу против угнетателей, как и со стороны левобережной Украины, так и с правобережной. И мне было очень интересно ознакомиться с художественным произведением про Устима Кармелюка, и то что Михаил Старицкий показал нам его не только, как борца, но и как простого человека, который тоже хотел счастья, спокойствия, и семейного тепла, но он пошел на жертву ради спасения своего народа, которого всячески порабощали польские помещики желавшие восстановления Речи Посполитой, и власти Российской Империи помогавшие по началу полякам подавлять бунты непокорных хлопов. В целом книга удалась и погружает читателя в атмосферу тех далеких времен и заставляет переживать за основных действующих персонажей. Единственный минус на моё усмотрение было то, что я ожидала от автора, как он покажет полномасштабную борьбу т.к. ссылаясь на историю, то там говорилось, что участие в восстание Кармелюка принимало около 20 тысяч человек, а в книге создается впечатление, что была всего-навсего горстка людей. Тем кого волнует личность Кармелюка и всё что с ней связано, могу смело советовать читать этот роман.