Хіба ревуть воли, як ясла повні?

Это уже второй остросоциальный роман Панаса Мирного, который я прочитала, насколько я понимаю, он входит в школьную программу. Мне он понравился немного меньше "Гулящей" видимо потому, что главный герой здесь - мужчина, и не все его поступки мне понятны.

Чипка - так зовут главного героя - изначально был нелюдимым ребенком, над которым издевались сверстники из-за его безотцовщины. С годами он превратился в красивого, сильного парня, стал честным тружеником, сумел подсобрать деньжат и купить небольшой участок земли, стал обрабатывать его вместе с бедной матерью - короче, зажили пусть не богато, но своим хозяйством.

Но оказалось, что земля эта принадлежит кому-то еще, кто хорошо подмазал чиновников, распределяющих земли. Чипка пытается бороться за свою землю, писарь пишет ему жалобу на последние деньги и... научает пить горилку. Парень постепенно спивается, ибо дело с землей не выгорает, злость и туга столь страшны, что проще их залить горькой, чем терпеть несправедливость. Со временем хороший добрый парубок превращается в отъявленного злодея.

Многогранный роман охватывает и классовую борьбу, и тяготы подневольной жизни в крепостничестве, и годы освобождения от крепостного права, и годы возникновения громад и выборы в городскую думу от крестьянского сословия. Мне было интересно и с исторической точки зрения, и с литературной.

Ну, что ж, эту книге мне срочно нужно было прочитать по школьной программе и в очень короткие сроки. С первых страниц она завлекла меня своим прекраснейшим слогом родного, красивого языка. Не говоря уже про интересный сюжет, от которого я не могла оторваться.
Я испытываю сильную тягу к "борцам за справедливость" вроде Данилы Багрова из знаменитого "Брата". И так сложились обстоятельства, что главный герой как раз такого характера. Естественно, он с самого начала завоевал мою симпатию и сильные переживания за его судьбу. На моем лице появлялась умилительная улыбка в моменты их с Галей "свиданий", а по щекам скатывались слёзы, когда он "познакомился" с алкоголем.
Почему-то именно об этом книге сильно разглагольствовать не хочется. Такую литературу нужно читать самому. Если вы хотите поближе познакомиться с Украинской литературой, эта книга - однозначно то, что вы ищете. Возможно, обращения панов и москалей к обычным селянам может шокировать, но именно так всё и было. Даже сейчас остались какие-то отголоски той жизни...
В общем, ставлю пять звёзд из пяти. Это действительно классика, а Панас Мирний - мастер слова.

«Хіба ревуть воли, як ясла повні» навіки увійшов в українську літературу, пустив свої корені у кожне гаряче серце, що торкнулось цього роману. Вперше надрукований 1875-го року, він досі залишається актуальним. Як не прикро, читаючи роман, розумієш, що мало змінилося. Так, немає більше кріпацтва, але й правди, за яку так боровся Чіпка, не видно. Чи мало серед нас хабарників-Чижиків? Чи мало людей, в яких система відбирає чесно зароблене? Як і раніше, люди звертаються до горілки, як до чарівничого засібу забути проблеми. Чомусь ми продовжуємо бути «покірними волами», а якщо намагаємось відстояти своє, то відстоюємо «панське». Ця боротьба тільки сильніше заганяє нас у глухий кут.

Чіпка мав силу повести за собою людей, вибороти своє. Змалечку проростало у його душі зерно справедливості, яке поливали людська кривда, бідність і голод. Нажаль, чіпчина сила була пропащою. Занадто легко піддавався він поганому впливу товариства, невпевнено, а все ж ступив на слизьку дорогу. Жаль Чіпку, бо він не міг змінити обставини, він був один проти чиновничого кодла, у якому рука руку миє. Проте він був спроможний боротись із власними вадами.

Ця книга доводить, що не можна досягнути справедливості злочинами та кровопролиттям, бо, скоївши лихо, ми його помножуємо. Лихо треба викоренити зі своєї душі.

Колись читав цей роман в шкільному віці в дитинстві,пам:ятаю що справив тяжке враження.Минуло 35 років перечитав знов.Роман багатогранний.Панас Мирний вибудував сюжет на реальних подіях того часу,сам письменник служив чиновником,тож особисто мав відношення до справ пов'язаних з майном,землею,спадщиною,позивами,кримінальними справами з ними Кожну прочитану книгу я розглядаю і оцінюю невід'ємно від особистості автора,його життєвого шляху і досвіду.Панас Мирний добре знав життя українського села бо його дитинство пройшло в краях,які він описує,вже в дорослому віці на службі ,він безпосередньо мав справу з земством,розглядом різних майнових справ,тож добре знався і розумів мотиви вчинків людей різного соціального походження і майнового стану.Всі люди родом з дитинства і сім'ї,це фундамент особистості на якому будується його життєва доля.На прикладі Чіпки,Грицька,Максима,Лушні,Галі,Христі,Мотрі,Явдохи інших дійових осіб роману,автор малює яскраве полотно життя українського села,тогочасного суспільства в цілому.В своєму романі Панас Мирний ставить багато морально етичних і екомічних питань невід'ємних від життя людини,тому його роман є актуальним і сьогодні.В цілому автор намагається  віднайти ту межу що відділяє людину від лиходія і звіра в боротьбі за виживання і погоні за статками.,в романі тому є багато прикладів.Людина живе в громаді,суспільстві в якому посідає певне місце і виконує певну роль,так само як і в сім'ї,має обов'язки і права.В селі і невеликому місті кожен на виду і вісі знають-"хто чим дихає".Натура головного героя роману-Чіпки,має нахил до визнання громадою,товариством бо він є природним лідером ,також він тяжіє до влади над людьми.Біда в тому,що Чіпка виріс в неповній сім'ї ,не мав батька.Напроти-українське суспільство побудоване на родинних зв'язках, особистій свободі і користі.Товариш Чіпки-Грицько не допоміг Чіпці викупити землю,коли той її втратив,але взяв за дарма пшеницю,котру віддав йому Чіпка,бо мав з того зиск.Чіпка не розумів,що його здобутки на шляху злодія не будуть сприйняті його сім'єю -дружиною Галею і матір'ю Мотрею.До того ж Чіпка не відрізняв життя в сім'ї від свого "товариства",плутав свою  злодійську роботу з сім'єю.Дивною видається поведінка його дружини Галі,яка зросла в сім'ї злодіїв на тих грошах,але сама не приймала участі в справах батьків.Отримавши статки,Чіпка відійшов на час від злодійства,але за браком освіти не розумів суспільної ієрархії і зв'язків на яких тримається суспільство,що з рештою його повернуло на шлях злодія.Як говориться-мав коня і воза,та не знав дороги.Долі героїв роману здебільшого трагічні,що є закономірним і логічним кінцем їх життєвого шляху.

Безумовно трагічна історія. Хоча протягом оповідання й з'являються проблиски надії на краще, але усвідомлюєш, що добром все не закінчиться.

Чіпка - головний герой. Уособлення звичайного мешканця села з нелегкою долею. І якщо на початку роману він викликає співчуття, то чим далі в ліс, тим більше дров.
Чіпка виріс у злиднях, але оточений любов'ю матері і бабусі, діда-пастуха. Так, діти знущалися з нього через його непевне походження, але близькі люди завжди були поряд.
Переломним моментом у житті головного героя стає епізод із відбором у нього землі. Питання можна було вирішити хабарем. Але ж звідки у селянина 50 рублів? З цього моменту починається "боротьба" Чіпки за правду. Спочатку він знюхується з поганої компанією, потім стає їх отаманом і приймає безпосередню участь у розбійницькому житті, попутно виживаючи мати з будинку і пропиваючи все, що нажито. Потім його, навіть, затримують за вбивство сторожа, але відпускають за відсутності доказів.
Щасливий квиток і надію на зміни Чіпка витягає, коли знайомиться з місцевим розбійником-москалем і одружується на його доньці, що запала Чіпці в вічі ще коли він був хазяїном на своїй землі. Чіпка змінюється. Відновлює хату, вибачається перед матір ю, отримує великий посаг за Галю і перестає знатися з товариством. Ось він: шанс бути поважною особою, багатим хазяїном, мати чудову сім ю. Але Чіпка мітить вище. Він знову починає роздуми про правду і кривду. Обирається в гласні та в управу. Щоправда, колишні поміщики не хочуть бачити його поряд із собою. Вони відшукують стару справу і звільняють його з посади через неблагонадійність. Чіпку дивує, що нема ні забуття, ні спокути йому, одним прощено, а йому ні. Він не жаліє підневольного сторожа, якого вбив. Він дивується, що пани роблять гірші речі і їм це з рук сходить. А йому згадали. Хоч і не довели пряму причетність до вбивста.
Весь цей час і Галя, і Христя (дружина Чіпкиного товариша дитинства) вважають Чіпку добрим. Мабуть, тому що він завжди говорить, як радіє за громаду, переживає за її статки.
Після закінчення кар'єри в управі Чіпка вертає на стару доріжку. П'є, гуляє, займається розбоєм. І якщо раніше страждали наближені до влади пани і жиди, то тепер Чіпка не втрачає можливості поживитися і за рахунок заможних і працьовитих козаків. Він уже не Робін Гуд. Мати Чіпки стає винна у всіх бідах. Син-алкоголік дозволяє друзям ображати її і, навіть, бити. Апофеозом пригод Чіпки стає вбивство восьми людей на хуторі. Галя не витримує цієї долі і вішається. А мати, що так довго покривала сина, хоч і не детально знаючи про його "справи", помирає невдовзі.
Чи кається Чіпка? Ні. Його боротьба за правду - пограбування. Його правда - в горілці. Його друзі - вбивці. Він - пропаща людина. І, мабуть, тільки дурак не розгледів у ньому саме її. Маючи можливості жити чесно і заможно, він повертається на шлях беззаконня. Трагедія. Так. Але яким би складним не було життя головного героя, вбивати задля наживи - гріх. Ображати близьких - гріх. Пиячити - гріх. Не будьте, як Чіпка.

Першу частину я прочитала досить швидко. Вона мені сподобалася. На початку твору автор нас знайомить з парубком, який зустрів у полі дівчину. Пізніше ми дізнаємося, що це один з головних героїв твору Чіпка. Далі розповідається про дитинство та підлітковий вік Чіпки. Вся перша частина читалася досить легко, багато подій та персонажів.
Друга частина переносить читача у минуле, коли створювалося село Піски та як воно розвивалося. Тому спочатку я майже нічого не зрозуміла, але, чим далі я читала, тим цікавішою була історія. Під час читання всіх подій та сюжетних ліній, я часто плуталася, але з часом все стало зрозуміло. Третя частина мені сподобалася менше, ніж інші три.
Твір завершився сумно. Хтось повісився, хтось вбитий, когось в тюрму посадили... Я звикла, що в більшості творів української літератури нещасливий кінець, але цей роман я буду пам'ятати довго. Серед усіх персонажів найбільше мені школа Галю та Мотрю. Вони щиро сподівалися, що Чіпка зміниться. Мотря не зазнала щастя ні змалку, не бачила дівкою, жінкою, не  сподівалася заміжньою вдовою... А Галя, хоча і все дитинство провела у достатку, щиро кохала Чіпку, чого він зовсім не цінив.
А от Чіпка мені взагалі не сподобався. Я намагалася зрозуміти, чому він робить ті або інші речі, але чим далі читала, тим менше в мене знаходилося відповідей та виправдань. Чіпка грабував, пив, грубо відносився до жінки і матері. І він сам себе і погубив.
Твір цікавий, але складний. І, прочитавши роман, я ще раз впевнилася, що люди самі будують свій шлях, та ніхто, окрім них самих, не буде відповідати за їх вчинки.

Классический роман и жанрово, и вообще для украинской литературы.

Казалось бы, обычный сюжет. История о нелёгкой жизни крестьян до введения крепостного права, и ещё более тяжёлой — после. История о взрослении, становлении героя, его надеждах, взлётах, достижениях и о падении и возмездии. Таких произведений в украинской литературы много. Но именно роман Панаса Мирного — один из лучших в этой нише.

Во-первых, обстоятельный и неторопливый стиль автора, сочетаемый с подлинным мастерством. Во-вторых, очень хорошо раскрыты все основные герои. Отлично показано, как они меняются, во что верят и как встречают трудности. В-третьих, это не просто история, а попытка проникнуть в душу простого народа, раскрыть и показать его максимально беспристрастно. Думаю, дуэту авторов это удалось.

Тем, кто любит экшн, приключения, стремительные повороты сюжета, загадки и интриги, роман справедливо покажется скучным и даже унылым. Так и есть. Сила произведения в другом. Это монументальный роман, настоящая сага, правда, в специфическом антураже, где красивый слог сочетается с глубоким психологизмом на фоне тщательно прописанной панорамы крестьянской жизни.