НЕ ЗЕВС, HE ПАН…
He Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,—Лиш Сонячні Кларнети.У танці я, ритмічний рух,В безсмертнім – всі планети.Я був – не Я. Лиш мрія, сон.Навколо – дзвонні згуки,І пітьми творчої хітон,І благовісні руки.Прокинувсь я – і я вже Ти:Над мною, підо мноюГорять світи, біжать світиМузичною рікою.І стежив я, і я веснів:Акордились планети.Навік я взнав, що Ти не Гнів,—Лиш Сонячні Кларнети.
1918
ЗАКУЧЕРЯВИЛИСЯ ХМАРИ…Закучерявилися хмари.Лягла в глибінь блакить…О милий друже, – знов недуже —О любий брате, – розіп'яте —Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить.Закучерявилися хмари…Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть…З душі моєї – мов лілеї —Ростуть прекрасні – ясні, ясні —З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть.Женуть вітри, мов буйні тури!Одбивсь в озерах настрій сонця.Снує про давнє дим… Я хочу бути – як забути? —Я хочу знову – чорноброву? —Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!Одбивсь в озерах настрій сонця.І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум…Сум серце тисне: – сонце! пісне! —В душі я ставлю – вас я славлю! —В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.І сміх, і дзвони, й радість тепла.1917
Закучерявилися хмари.Лягла в глибінь блакить…О милий друже, – знов недуже —О любий брате, – розіп'яте —Недуже серце моє, серце, мов лебідь той ячить.Закучерявилися хмари…Женуть вітри, мов буйні тури! Тополі арфи гнуть…З душі моєї – мов лілеї —Ростуть прекрасні – ясні, ясні —З душі моєї смутки, жалі мов квітоньки ростуть.Женуть вітри, мов буйні тури!Одбивсь в озерах настрій сонця.Снує про давнє дим… Я хочу бути – як забути? —Я хочу знову – чорноброву? —Я хочу бути вічно-юним, незломно-молодим!Одбивсь в озерах настрій сонця.І сміх, і дзвони, й радість тепла. Цвіте веселка дум…Сум серце тисне: – сонце! пісне! —В душі я ставлю – вас я славлю! —В душі я ставлю світлий парус, бо в мене в серці сум.І сміх, і дзвони, й радість тепла.
ГАЇ ШУМЛЯТЬ…Гаї шумлять —Я слухаю.Хмарки біжать —Милуюся.Милуюся-дивуюся,Чого душі моїйтак весело.Гей, дзвін гуде —Іздалеку.Думки пряде —Над нивами.Над нивами-приливами,Купаючи мене,мов ластівку.Я йду, іду —Зворушений.Когось все жду —Співаючи.Співаючи-кохаючиПід тихий шепіт травголублячий.Щось мріє гай —Над річкою.Ген неба край —Як золото.Мов золото – поколото,Горить-тремтить ріка,як музика.1913
Гаї шумлять —Я слухаю.Хмарки біжать —Милуюся.Милуюся-дивуюся,Чого душі моїйтак весело.Гей, дзвін гуде —Іздалеку.Думки пряде —Над нивами.Над нивами-приливами,Купаючи мене,мов ластівку.Я йду, іду —Зворушений.Когось все жду —Співаючи.Співаючи-кохаючиПід тихий шепіт травголублячий.Щось мріє гай —Над річкою.Ген неба край —Як золото.Мов золото – поколото,Горить-тремтить ріка,як музика.
АРФАМИ, АРФАМИ…Арфами, арфами —золотими, голосними обізвалися гаїСамодзвонними:Йде веснаЗапашна,Квітами-перламиЗакосичена.Думами, думами —паче море кораблями, переповнилась блакитьНіжнотонними:Буде бійВогневий!Сміх буде, плач будеПерламутровий…Стану я, гляну я —скрізь поточки як дзвіночки, жайвороняк золотийЗ переливами:Йде веснаЗапашна,Квітами-перламиЗакосичена.Любая, милая —чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрайТам за нивами:Ой одкрийКолос вій!Сміх буде, плач будеПерламутровий…1914
Арфами, арфами —золотими, голосними обізвалися гаїСамодзвонними:Йде веснаЗапашна,Квітами-перламиЗакосичена.Думами, думами —паче море кораблями, переповнилась блакитьНіжнотонними:Буде бійВогневий!Сміх буде, плач будеПерламутровий…Стану я, гляну я —скрізь поточки як дзвіночки, жайвороняк золотийЗ переливами:Йде веснаЗапашна,Квітами-перламиЗакосичена.Любая, милая —чи засмучена ти ходиш, чи налита щастям вкрайТам за нивами:Ой одкрийКолос вій!Сміх буде, плач будеПерламутровий…
ДЕСЬ НАДХОДИЛА ВЕСНА…Десь надходила весна. – Я сказав їй: ти весна!Сизокрилими голубкамиУ куточках на вустахїй спурхнуло щось усмішками —Й потонуло у душі…Наливалися жита. – Я сказав їй: золота!Гнівно брівоньки зламалися.Одвернулася. Пішла.Тільки довго оглядалася —Мовби кликала: іди!Почали тумани йти. – Я сказав: не любиш ти!Стала. Глянула. Промовила.От і осінь вже прийшла.
Десь надходила весна. – Я сказав їй: ти весна!Сизокрилими голубкамиУ куточках на вустахїй спурхнуло щось усмішками —Й потонуло у душі…Наливалися жита. – Я сказав їй: золота!Гнівно брівоньки зламалися.Одвернулася. Пішла.Тільки довго оглядалася —Мовби кликала: іди!Почали тумани йти. – Я сказав: не любиш ти!Стала. Глянула. Промовила.От і осінь вже прийшла.
Конец ознакомительного фрагмента
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
Страницаиз1
СкороКнижный режим
