Искусство стратегии

..Коли починав читати цю книгу, здавалося: "хтось з нас переможе іншого"; коли був на середині тексту, думав: "ось давня мудрість забирає мене з мого табору, ось коментатори що померли дві тисячі років тому знімають мене з вершин мого духу, атакують мою пихатість, ось Микола Конрад дивиться на мене помічаючи всю мою дурість"; коли закінчую зараз цю насолоду - шкодую.. Писати рецензію на Сунь-цзи це приблизно щось таке ж як рецензувати Старий Заповіт. Можна сказати що ці тексти зіставні у часі. Порівняти їх цінність не можна - історичні джерела безцінні самі по собі і інформація що подається в них надто різна. Схожи вони і кількістю коментаторів що пояснювали та уточнювали їх зміст за час їх існування. Старий Заповіт так чи інакше є прецендентним текстом і основою культури цілого еврейського народу, де кожен чоловік обов'язково вивчав його в початковій школі (єшиві), також він є частиною християнської освіти, текстом що бажано знати кожному вірному. Книга Сунь-цзи (також як і "Трактат про військове мистецтво" У-цзи, опублікований в цьому ж виданні) є частиною китайського Семикнижжя - класичного корпусу текстів що є основою китайського розуміння освідченності, письменності та мудрості взагалі. На теми роздумів над цими текстами писали іспитові твори китайські студенти на протязі принаймні 2500 років. Будь яка людина в Китаї що бажала мати освіту та посаду, або навіть простий монах-аскет в горах що читав священі сутри та молився - обов'язково вивчала Сунь-цзи, не могла пройти повз нього. Коментувати текст що коментувало декілька десятків тисяч не найбільш дурних людей в світі - безглузда ідея. Я не коментуватиму текст, через відсутність такої освіти, я прокоментую подорож у читання.

Тіло книги складається з вступу, тексту Сунь-цзи з історико лінгвістичними коментарями, тексту У-цзи (без коментарів), і величезного, на 2/3 книги, історико-філософського коментаря до обох творів. За вийнятком історичних текстів всі інщі - авторства академіка Миколи Конрада (його також переклад і редакція). Він готував цю величезну роботу в роки Другої світової війни з наміром ввести ці тексти у росіськомовне наукове середовище через те що вони за його висловом "вивчаються, не кажучи вже про Китай, у всіх вищих освітніх закладах Японії". Шла війна і крім суто дослідницьких радощів науковець міг пояснити зацікавленим особам частину того що відбувається в головах майбутнього противника - японських генералів. Краще за все тіло характеризують пропорції, тому розумійте самі: з 525 сторінок видання 58 займає вступ, 70 сторінок текст Сунь-цзи (за кожним розділом у 3-4 аркуша йде лінгвістичний коментар спірних понятть, що різним чином трактуються в різних списках пам'ятника, - 2-3 аркуша), 30 сторінок текст У-цзи (без кометанря він читається більш цілісно), 288 стоінки історико-філософський коментар до Сунь-цзи, і лише 72 сторінки коментаря до У-ци. Такі ось пропорції, і добре що мова йде не про людину. Людині було б важче а папер терпітиме.

Вступ до книги не віщує нам нічого страшного. Гарний, довгий науковий текст на традиційні теми китайської культури часів написання книги, історичних пейзажів того часу, політичної історії Китаю. Наукові видання вони такі - хто має терпіння прочитати вступ, той молодець і зробив вже половину справи. До речі, жодної цитати з класиків марксизму-ленінізму, на наш подив. Трудноші починаються з лінгвістичного коментаря до кожного розділа "Мистицтва війни".Сам текст твору прозорий як водичка, хоча ми розуміємо чия це робота. Цей коментар досить великий і написаний переважно зрозумілою мовою, але автор обговорює зі своїми колегами (коментаторами що вже померли від 2000 до 200 років тому) тонкощі окремих понять що передавалися давньокитайськими ієрогліфами. Він спілкується про канонічне, вірне і коректне для тексту та епохи значення цих понятть. Як ми здогадалися канонічне, вірне та коректне це не одне і теж саме. Тим більше спираючись на інформацію з інщих, навіть росіською не перекладених, але відомих Конраду, текстів. Навіть якщо вам відома китайська, навіть якщо дивом вам відомі давньокитайські диалекти - в вас починає паморочитися в голові від цього. Уявіть собі що робиться з вами якщо ви випадково не знаєте китайську (я не знаю). Під впливом масиву нової малозрозумілої інформаці з вашої голови скоро робиться фрактал. Перший раз Конрад істотно описує достатньо короткий, в цілому зрозумілий (для військових писали) текст у вступі до видання. Потім він дає публікацію тексту по розділах, потім, коментуючи окремі положення він повторює 3-4 рази зміст розділу транслюючи точки зору давніх коментаторів на питання стратегії, що або повністю збігаються з сенсовними засадами доктрини Сунь-цзи, або лиш трохи уточнюють їх. Місць де коментатор зовсім не погоджується з автором - одиниці, бо Сунь-цзи це така ж авторитетна фігура як приміром Конфуцій. Можна лаятись з Конфуцієм але це скоріш казатиме про твої проблеми а не його, тому лаятись краще в голові, що б не показувати дурості людям. Після публікації тексту автор повторює його зміст також декілька разів, уточнюючи, посилаючись на історичні приклади, перевіряючи його положення та розмірковуючи над ними. На протязі 288 сторінок ми в слід за ним розтинаємо твір у максимум 40 сторінок, а твір, (верніше сам Микола Конрад) - розтинає нас. Окремо скажу що коментар до У-цзи, як і сам його текст, виглядає більш аскетично, тому нікого не налякає. Сенс твору, таким чином повторюється для нас 7-8 разів за час прочитання книги, стає перед нами під різними кутами, точками зору, викриває та вирішує спірні свої положення. Цей калейдокоп, бо краще сказати м'ясорубка, вкарбовує корисні слова давнього стратега в вашу підсвідомість намертво. Сумніваюся що уважному читачеві вдасться їх забути (хіба що позбутися хірургічно) з чим я його і вітаю