Kallocain

Вы понимаете, что это значит, и я тоже, но никто не имеет права понимать это до конца...

Мы просто знаем, что мы - это мы, и этого достаточно.

- Нельзя бросаться из одной крайности в другую - тогда заподозрят; что в минуту слабости ты можешь вернуться к прежним заблуждениям.

Жизненный представляется мне чем-то вроде лестницы: задыхаясь, я торопливо одолеваю ступеньку за ступенькой, а за мной по пятам следуют соперники.

Долго быть, это и есть любовь, когда в отчаянии безнадёжности один человек крепко держится за другого и, несмотря ни на что, ждёт чуда.

"Я не слышал, как пел тот чужой человек, но его мелодия, эхом прозвучав в голосе Риссена, подействовала и на меня".

Я шел по земной поверхности, под мерцающими звездами, и удивительное ощущение владело мной: никого рядом не было, а я не чувствовал себя одиноким.

Держава – це все, окрема особа – ніщо. Ми усвідомлюємо і схвалюємо цю засаду. Ми приймаємо й підтримуємо думку про те, що важить лише технічне та практичне знання, а значна частина так званої культури – це витребеньки, які можна буде дозволити собі тільки за тих часів, коли нам ніхто і ніщо не загрожуватиме. А такі часи навряд чи настануть. Підтримувати існування людини, неухильно розвивати військові та поліційні функції – ось суть життя держави. Все інше – це надмір.

Відтепер жоден злочинець не зможе заперечити свою провину. Наші думки стануть суспільною власністю, а ми несправедливо вважали їх своїми власними. Хіба можуть бути думки й почуття чимсь приватним, якщо вони породжують слова та вчинки? Невже кожний соратник не належить тілом і душею Всесвітній Державі? Кому ж тоді, як не Державі, мають належати його думки та почуття? Досі не було змоги конролювати їх, але вже знайдено надійний засіб.

Но за общим и принципиальным всегда стоит частное и конкретное.

Можно с достаточной уверенностью утверждать, что в данный момент мы наблюдаем последний этап существования личной жизни.