Я, “Побєда” і Берлін

Нарешті знайшов час дочитати повість Кузьми Скрябіна «Я, Побєда і Берлін».
Колись, ще навчаючись в технікумі я читав цю книгу, але тоді в мене мабуть був поганий настрій, бо я прочитав лише третину. А от твір Кузьми «Місто, в якому не ходять гроші» я тоді дочитав. Незважаючи на всі жаргонізми, брутальний сленг і, як мені здавалось тоді, часом неумісні приколи, ця друга повість мені дуже прийшлася до вподоби. Чесно кажучи, була би можливість, то можна було б переробити її на сценарій і вийшов би дуже гарний фільм з філософськими відступами.
Але зараз поговоримо про «Побєду» - книжка мені сподобалась. Таке враження, що сам разом з Кузьмою проїхався до Берліну. Або гарно з ним потеревенив…

Чесно кажучи важкувато це все писати. Я став слухати Кузьму ще навчаючись у школі. Ніколи не був його фанатом, але ряд його пісень заслухував «до дірок». Так шкода, що колись по дурості та невпевненості так і не сходив на його виступ в Сумах, то було ще 5 років тому. Тепер сильно шкодую.
Таке враження, що втратив якогось близького знайомого чи навіть друга. Так і хочеться сказати: «Кузьма, що ж Ти накоїв? Як Ти нас міг полишити саме в ЦЕЙ час??»…
(Як казав мій друг: "Зі смертю кумира помирає і частинка нас".)
Ми дійсно втратили Людину, як писала Джамала. Найгірше - це усвідомлення того, що допоки людина поруч з нами, допоки вона творила, жила – ми цього не цінили. А як тільки вона загинула – ми з жахом усвідомили КОГО втратили… а Кузьму вже не повернеш.
...

Добре. Все ж закінчу за книгу.
Повість відкриває нам «усьо» в плані побуту Німеччини, Західної України і частково Польщі часів 1-ї половини 1990-х. Вона просякнута всим цим. Не можу також відмітити те, що просто нереально не заржати хоча би на якомусь одному епізоді з книги. Я ржав частенько. Особливо мені сподобався момент, де Кузьма згадував як возив на «Побєді» по Берліну німця Фабіана з його старою пердливою собакою.
Також слід відмітити, що автор дуже щиро і чесно подає всі ці спогади свого юнацтва. Там де є гіперболи – то відразу підкреслюється, щоб читачі не дуже серйозно в’їжджали у твір.
Гарна книга, щоб відпочити, поржати і не задумуватись про серйозні теми. Хоча ніхто з критиків так і не відмітив того, що поміж рядків бува відчувається такий зленький сарказм на загальну тенденцію нашого суспільства до деградації (щоправда, дістається також і полякам, і німцям, які вже тоді гнулися перед іммігрантами-турками, як колосок од вітру).
Ось так.

С самого момента выхода аудиокниги она у меня была. Я сразу решила слушать Кузьму, а не читать. Потому что его манера разговора ну уж очень мне нравится. Но шли года, а я все откладывала книгу. Да и не слушала никогда аудиокниги. И где их слушать? Дома - странно. В метро - шумно.
И вот почему именно трагедия должна меня была подтолкнуть к прослушиванию этой книги?! Я не буду разводить сопли, это у Кузьмы было не в чести! А я слишком его уважаю, чтобы расстраивать.
Слушала я книгу, сидя в двухчасовой очереди к травматологу. И постоянно ржала в голос. Бабули офигивали и одаривали меня своими не одобряющими "вот это молодежь пошла" взглядами. А я жалела, что на моем айподе нет сильного динамика, чтобы все могли слушать вместе со мной.
Книга живая. С живым голосом Кузьмы. С порой дебильными ситуациями и интересными поворотами. Слушая, я как будто ехала вместе с ними в этой "Побєдє" на Берлин.
Это не шедевр. Но я не люблю шедевры. Я люблю то, что идет у человека от души. Не вылизанные слова, а живая речь с матами и суржиком.
Эту книгу обязательно нужно слушать. И тогда вам покажется, что Кузьма просто рассказывает вам эту историю за чашечкой кофе.

Абсолютно позитивна історія. Я вже давно так не сміялась! Спочатку мене трохи збентежили деякі не зовсім цензурні словечка, але потім я зрозуміла, що вони додають твору колориту. Без них ця історія була б не такою живою. Читаючи цю книгу я ніби разом з Кузьмою була в Берліні і каталась на Побєді.
Книга цікава, легко читається. За допомогою цієї історії можна відволіктись від своїх проблем та переживань і від душі посміятись.

До того ж автор записав аудіокнигу і можна почути як розповідає свою історію сам Кузьма. Це круто!

С музыкальным творчеством Кузьмы Скрябина я, разумеется, была знакома - сложно, пожалуй, найти человека в Украине, ни разу не слышавшую его песен. Однако его проза прошла мимо меня и вот этот пробел восполнен и что же я могу сказать.
Этот сборник состоит из трёх больших элементов: автобиографической повести "Я, "Побєда" і Берлін", повести на грани антиутопии "Місто, у якому не ходять гроші" и собрания лирики. Между собой они никак не пересекаются, и фактически их объединяет только личность автора, так что рассматривать их я тоже буду как отдельные произведения.
"Я, "Побєда" і Берлін" - отличная, безумно смешная повесть, полная иронии над собой, над девяностыми, Украиной, Германией, границей, украинцами в Берлине и всем, что только попадалось на глаза или под руку Кузьме. Это именно такая повесть, которой она должна была бы быть и она могла произойти только там и тогда, когда произошла. Слегка сумасшедшая, как те годы, со всей безмозглостью молодости, которая есть в голове, и в то же время описанная через годы после событий - когда бесшабашность прошла, а самоирония осталась.
"Місто, у якому не ходять гроші" - потрясающая по задумке и концепции антиутопия. Пожалуй, именно этой повести мне не хватило - хотелось бы больше, погрузиться в этот мир, завораживающе-грязный мир без денег, посмотреть на этот гигантский

. Но и совсем чернушным и мрачным я эту повесть не назову - нет, она вполне... Не то, чтобы обнадеживающяя, это последнее, что о ней можно сказать, но в ней есть маленькая вероятность, шанс. Да, люди существа сомнительные, но и в них может быть что-то доброе.
Сборник же лирики меня, к сожалению, не зацепил вовсе. Даже те стихи, которые я безумно люблю в виде песен, на бумаге потеряли свою магию. Возможно, потому, что услышала я их раньше, чем прочитала. Возможно, потому, что магию им придавал сам автор - кто знает?

Книга "Я, "Побєда" і Берлін" складається всього з 100 сторінок (або навіть менше). Читається дуже легко. Але я рекомендую слухати аудіокнигу в авторському виконанні. Кузьма на папері - це не те...

У кожній компанії, мабуть, є один оповідач. Цей друг труїть довгу байку зі свого життя, а всі слухають її з відкритим ротом і часом заходяться від сміху. Кузьма напевно й був такою людиною. Це записана байка з його життя. Зовсім молодий Кузя з друзями вирушає в подорож до Берліна на старій раритетній "Перемозі" купленій за 200. е. у художника. Вся подорож супроводжується всілякими курйозами та смішними прикрощами. На дворі або "перестройка", або що... Я не зовсім зрозуміла. Порожні полиці, дефіцит, польське радіо, яке добре ловить тільки на даху. Книга дозволяє поринути в побут західноукраїнської молоді тих часів.

Кузьма - оповідач мені подобається набагато більше. Коли він жартував всі починали посміхатися. Сміялися не так над самими жартами, як над тим, як він їх підносив. Людина - харизма. Тому у друкованому варіанті його розповіді зовсім не те... Книга не має жодної літературної цінності, а її "ізюминкою" є жива колоритна мова автора.

Я прослухала книгу в аудиоваріанті у виконанні самого Кузьми. Адже, слухати Скрябіна і спостерігати за ним - це суцільне задоволення.

Перша книга музиканта і шоумена Кузьми Скрябіна.
Складається з двох повістей - автобіографічної "Я, Побєда і Берлін" (веселої та наповненої доверху своєрідним кузьмовським гумором, про поїздку ще зовсім молодого Кузьми на "Побєді" до Берліну з целлю продати раритетну тачку в столиці Німмечини) та сумного містичного трешняка "Місто, в якому не ходять гроші" (подобно Стивенсону и его "Джекиллу и Хайду", ця також наснилась Кузьмі. При чому з титрами, як у фільмі, після отримання сонячного удару по самій голові на відпочинку в Єгипті).
В принципі, на любітеля. Власне, цікавою буде лише тим, кому цікавий Кузьма. Проста і орігінальна мова, на якій він розмовляє, збережена і на папері. До того ж є відсилики до багатьох пісень Скрябіна.
З іншого боку, чого ще чекати від книги, написаної музикантом? Хоча на голову вища, на мою думку, від прозы Цоя и Бутусова. Хотя по культовости серед населення вони, конешно, Скрябіну дают дуже багато фори.
Enjoy!

Я, "Побєда" і Берлін

Українці показані не в кращому світлі, хоча з іншого боку, якими вони були на початку 90-х: совок тільки-но розвалився, люди бідні, змучені; ті, що не з великих міст - культурно бідні. Хочеться кращого життя, але при совку це було нереально, всі однакові - у злиднях, щоб було краще - треба мутитись. Ось це "мутитись" і увійшло до звички пересічного українця.
Ненависть до усього чужоземного, та велич свого - типічні наративи совка, які поколіннями вдовбувались в голову населенню. Звідси і відсутність толерантності, і зневага до інших народів, і пошук халяви звідусіль, "бо ми ж того варті" і тд.

Книга смішна. Але смішна вона буде тим, хто знає ті турецьки світери boys, хто сам, чи їх батьки їздили до Польщі з товаром, хто знає ті "любощі" і танці з бубном аби завести стару іржаву рухлядь, хто знає, що таке годинні черги на кпп, що таке зачинено все, бо неділя та який на смак дух Берліну.
Ну і сама тема з манекенами дітей - я вперше так сміялась з книги.
Кузьма шикарно все описував, картинка вимальовувалась в голові на стільки природньо, наче я сама була присутня при всіх цих подіях.

Місто, де не ходять гроші

Цікавий і інтригуючий початок. Я очікувала на філософську і трохи фантастичну історію, а отримала щось зовсім хаотичне...
Трохи бойовику з невиправданою жорстокістью, трохи змазаної наукової фантастики. Але все це могло бути у будь-якому місті, і зовсім не обов'язково у тому, де не ходять гроші.

Лірика - не моє. Пісні, які я знала, читала співаючи. Які не знала - важко заходили.