Рецензия на книгу

• 

  Аноним7 октября 2015 г.

  Нарешті знайшов час дочитати повість Кузьми Скрябіна «Я, Побєда і Берлін».
  Колись, ще навчаючись в технікумі я читав цю книгу, але тоді в мене мабуть був поганий настрій, бо я прочитав лише третину. А от твір Кузьми «Місто, в якому не ходять гроші» я тоді дочитав. Незважаючи на всі жаргонізми, брутальний сленг і, як мені здавалось тоді, часом неумісні приколи, ця друга повість мені дуже прийшлася до вподоби. Чесно кажучи, була би можливість, то можна було б переробити її на сценарій і вийшов би дуже гарний фільм з філософськими відступами.
  Але зараз поговоримо про «Побєду» - книжка мені сподобалась. Таке враження, що сам разом з Кузьмою проїхався до Берліну. Або гарно з ним потеревенив…

  Чесно кажучи важкувато це все писати. Я став слухати Кузьму ще навчаючись у школі. Ніколи не був його фанатом, але ряд його пісень заслухував «до дірок». Так шкода, що колись по дурості та невпевненості так і не сходив на його виступ в Сумах, то було ще 5 років тому. Тепер сильно шкодую.
  Таке враження, що втратив якогось близького знайомого чи навіть друга. Так і хочеться сказати: «Кузьма, що ж Ти накоїв? Як Ти нас міг полишити саме в ЦЕЙ час??»…
  (Як казав мій друг: "Зі смертю кумира помирає і частинка нас".)
  Ми дійсно втратили Людину, як писала Джамала. Найгірше - це усвідомлення того, що допоки людина поруч з нами, допоки вона творила, жила – ми цього не цінили. А як тільки вона загинула – ми з жахом усвідомили КОГО втратили… а Кузьму вже не повернеш.
  ...

  Добре. Все ж закінчу за книгу.
  Повість відкриває нам «усьо» в плані побуту Німеччини, Західної України і частково Польщі часів 1-ї половини 1990-х. Вона просякнута всим цим. Не можу також відмітити те, що просто нереально не заржати хоча би на якомусь одному епізоді з книги. Я ржав частенько. Особливо мені сподобався момент, де Кузьма згадував як возив на «Побєді» по Берліну німця Фабіана з його старою пердливою собакою.
  Також слід відмітити, що автор дуже щиро і чесно подає всі ці спогади свого юнацтва. Там де є гіперболи – то відразу підкреслюється, щоб читачі не дуже серйозно в’їжджали у твір.
  Гарна книга, щоб відпочити, поржати і не задумуватись про серйозні теми. Хоча ніхто з критиків так і не відмітив того, що поміж рядків бува відчувається такий зленький сарказм на загальну тенденцію нашого суспільства до деградації (щоправда, дістається також і полякам, і німцям, які вже тоді гнулися перед іммігрантами-турками, як колосок од вітру).
  Ось так.

  5

  323