Інша Марія

Дебютний роман Ганни Городецької «Інша Марія» — саме те відьомське фентезі, яким воно має бути. Без жодних прикрашань і романтизму, темне, химерне, таємниче.

Сюжет розгортається одночасно в двох лініях, об'єднаних одним персонажем — власне, Марією. Центральна лінія показує Марію нинішню, сповнену усвідомлення своєї могутності, цілеспрямовану, неприступну. Вона чітко йде до своєї мети — Софії Київської, найбільшої святині Києва, яка, звісно ж, обороняється проти її відьомських чар і не пускає до себе. Проте Марія знайде спосіб.

Інша лінія показує іншу Марію, ту, якою вона була раніше та як стала відьмою. Як вона зустріла стару бабу Марію і перейняла від неї силу, хоча й сама про це не просила і навіть не знала, що відбувається. А далі ритуали, трави, містика — усе, як має бути.

Ще один важливий, якщо не центральний персонаж — сам Київ. Не причепурено-солодкий, не магічно-казковий, а саме древній, темний, хтонічний. Той, в якому є міць і пам’ять тисячоліть, де є древнє зло і не менш древнє і могутнє світло. Таким Київ мені завжди відчувався, приємно було повернутися до нього хоча б у книжці. Не менш приємно було «прогулятися» вуличками і впізнавати їх за найменшими натяками обрисів, як людина з короткозорістю здалеку впізнає друзів.

Із мінусів книги хіба певна уривчастість і недомовленість: для мене так і залишилися не до кінця зрозумілими інтриги навколо престола, роль Габріели та певна незв’язність подій. Але залишимо це на шліфування майстерності авторки, загалом книгу було дійсно цікаво читати, аж шкода, що вона така коротка, всього на 1-2 вечори. Приємна мова книги і правильно підібраний настрій оповіді створюють саме ту атмосферу книги, що потрібна для відьомської історії. Сподіваюся, це не остання книга Ганни Городецької
Атмосфери додає і візуальне оформлення книги — заставки, номери сторінок, обкладинка.

«Інша Марія» — перша книга у серії кишенькових видань Дому Химер. Тепер чекаємо наступних)

Попри велику кількість схвальних відгуків, для мене ця книжка не стала такою. На жаль, мені не дуже сподобалось і плюсів менше, ніж мінусів.
⠀
Історія розвивається двома паралельними лініями.
Перша - про студентку Марію, яка з групою поїхала на хутір, зоб записати спогадів ветеранів війни й випадково зайшла до подвір'я, де разом із водою випила трохи й відьомства. Сільська лінія.
Друга - про упевнену в собі Марію-відьму, яка прийшла працювати волонтеркою до церкви. Міська лінія.
Раптом що, то в обох лініях - про одну й ту ж Марію. Бо можна й не зрозуміти це, написана книжка саме так.
⠀
Я погано знаюсь на історичних подіях, архітектурних пам'ятках Києва, тому не прониклась атмосферою міста. Хоч над певними історичними описами авторка попрацювала добре.
⠀
Логіка у героїв практично відсутня - щось роблять, щось планують, якийсь трон захоплювати хочуть, щось варять, щось шепчуть, когось убивають. Мабуть, читач мав здогадатися сам, я не зуміла знайти відповіді на багато питань. Здавалось, що всі плани, які герої собі надумали, авторка вирішила так і залишити в їхніх головах.
⠀
Героїв - без історії, без мотивів. Що Марія, що Серафим, що Габріелла, яка в кінці книжки, виявляється, ще й важлива ніби як до героїв зовсім не відчуваєш нічого, деякі взагалі з'являються просто так і нізвідки, наприклад, Любчик, хто він узагалі такий?
⠀
Загалом у книжці багато алюзій, порівнянь, містичного реалізму. Як для пересічного читача - це все не дуже було зрозуміло. Хоч і похвально, що авторка це все використовувала.
⠀
Але я б хотіла замість цього більше про сільську Марію дізнатися, опис життя якої мені навіть був цікавий і тут справді відчувалось відьомство. Але цього мало. Ні опису світу, ні того, як Марія вчиться, ні про чари, ні про їхні плани.
⠀
З плюсів - мова. Написано доволі легко й читається книжка швидко.

"Перше справжнє міське відьомське фентезі", казали передпродажні глашатаї. "Нормальні відьми, а не ці ваші попсові шукачі Лисих гір", казали вони.

"Ну, такоє", відповідаю вам я, а ваше діло, вірити чи нє.

Століття стоїть Софія у Києві, століттями охороняє наш світ від чогось не такого Оранта, століттями знаходилися ті, кому це муляло.

Століттями справжні відьми передавали свої знання з покоління в покоління, накопичуючи цукерки з марципанами від звичайних жіночок у розпачі, яким не стає клепки знайти собі пару природнім шляхом, а не методом наговорів-приворотів. Від добрих феьочок їх відрізняє здатність закопати когось у землю заживо, а від злих відьм - ан ніхуя, ніхуя їх не відрізняє від відьм, ну окрім фенотипу - за молодості вони таки красиві, аж поки старість не бере своє.

Марія невнятної етимології потрапляє до хатини справжньої відьми і вимушено стає її наступницею. По вєлєнію судьби, так би мовити, але насправді виключно тому, що авторка, схоже, підсвідомо ненавидить чоловіків, тому рідного онука справжньої відьми показово катує і страчує. Ібо нєфік. Нечоловіча то справа - баб парувати за цукерки. Марія нова справно вчиться в Марії зношеної (насправді - тупо тиняється туди-сюди і зчитує знання зі Всесвіту, бодай що б це не означало), аж поки не тулить на Київ і не за чим-небудь, а підкласти вибухівку під Софію. Бо, як каже нам йуна авторка, пізнати та заволодіти - означає знищити (така собі ідеологія, скажу я вам, прямо рускім духом смердить, аж млосно стає). Новопридбані вміння закохати у себе всіх, до кого пляшечка дотягнеться, дають свіжій Марії гроші, владу і місце замдиректора у заповіднику просто на 4-й день. Нухуйові такі у вас тут соціальні ліфти, скажу я вам!

А от чи пройде вона цей шлях до кінця, чи встоїть Софія і чи приносить задоволення повна пазуха цицьок, ви вже дізнавайтесь самі, коли прочитаєте, як хочете.

Насправді, авторка замахнулась не просто на рядовий жанровий трилерок-одноденку, а на цілий епос. У мотивах її вгадується жага до великих моральних питань на кшталт "чи маєш ти йти проти призначеного тобі" або "чи має людина визначати долю інших людей". Тут також можна замислитися над тим, чому на весь твір існує тільки три імені, да ще й яких: Марія, Габріела і Серафім, а решта героїв обходяться прізвиськами: Любчик, Кучерявка, Курдуплик, а то й просто професійною ознакою: водій, охоронець, гідиня. Але всі ці розшифровки потаємного сенсу мали б значення, якби твір зразу б заявлявся серією або хоча б претендував на високу полицю. У звичайному трилеру-одноденці, виданому у покет-форматі, ці надбудови сенсів (чи то пошуки їх) виглядають дивно і неприродньо. Як смокінг у придорожній забігайлівці або хутряні шльопанці у опері. Тому залишимо їх, нехай.

До плюсів книги - вона дійсно гарно написана. До мінусів - логіка там і поруч не ночувала Але як заповнення пустелі, що пашіє на місці суто українського фентезі, відмінно! Це хоча б реально захопливо читати, хоча й повз фейспалми, куди ж без них

Атмосферная аннотация про первое ведьмовское фэнтези продала мне книгу Ганни Городецької «Інша Марія» еще со времен предзаказа. Меня всегда манили произведения с ведьмовской/колдовской тематикой, а в этом еще и украинская мифология! Действительно, ведьм из книги «Інша Марія» невозможно спутать ни с какими другими, они пропитаны нашим украинским колоритом.

Читать первую временную ветку было очень увлекательно. Старая бабка Мария, которая передает свой дар молоденькой студентке Марии, по моему мнению, лучший персонаж этой книги. В этом персонаже чувствуется мудрость прожитых лет и отпечаток древней магии. О жизни этой бабушки хотелось бы прочесть отдельную книгу. А вот молоденькая Мария так сильно не привлекла моего внимания, для главной героини она показалась мне слишком равнодушной, незаинтересованной во всем происходящем вокруг. Об остальных персонаж сказать особо нечего, они появляются внезапно и так же внезапно покидают строчки произведения. Из всех персонажей более или менее мне была понятна мотивация только бабки Марии с её желанием передать ведьмовской дар и покинуть этот мир. Почему молодая Мария, Серафим, Кучерявка и Габриэлла делают то, что делают, мне было непонятно от слова совсем. Последний сюжетный твист с Марией не произвел на меня впечатление, потому что предыдущая мотивация девушки отсутствовала.

Еще мне не понравилось, что все повествование ведется так, словно персонажи находятся в вакууме. Ничего и никого другого в этом мире не существует.

На счет Софии Киевской, то тут её больше чем предостаточно. Однако, если ты профан в архитектурной терминологии и никогда не был в Софиевском соборе, то эти описания мало чем помогут. Оставлю совет, который уже получила после прочтения. В интернете можно найти онлайн модель собора и походить там виртуально. Определенно, не те же ощущения, что и при живом посещении, но хотя бы понимать мало-мальски визуализировать получится.

Немного покоробили оставленные диалоги на английском. В нашей стране есть люди, которые в школах изучали немецкий и французский, не забывайте о них, пожалуйста.

В целом, произведение маленькое (возможно из-за этого и присутствуют перечисленные мной минусы) и читается быстро. Эдакая ведьмовская сказка, от которой я получила удовольствие. Для дебютного романа очень неплохо. С последующими произведениями автора знакомиться желание есть.

Издание это добротный pocket book с текстурной обложкой и толстыми страницами. Оформление на высоте, буду ждать другие книги в этой серии.

Перший український відьмський роман - звучить претензійно. Та і як по-іншому, коли тут відьми, Собор Софії Київської, жертвоприношення та підступ, а книга наскрізь просякнута магією та атмосферою Великої Оранти.

Марія ніколи не була показною чи цікавою. Звичайна сіра мишка, яка боїться навіть пискнути. Тому і ставляться до неї відповідно - як до порожнього місця. І все було б і далі так, та тільки та поїздка на практику, криниця з дивною водою та стара "безневинна" бабуся сторили нову, Іншу Марію. Тепер її ціль не завести друзів чи заговорити з хлопцем, а в підвалах Софії Київської. Чи зможе вона досягнути бажаного?

"Інша Марія" Ганни Городецької - дебют і доволі непоганий. Унікальний сюжет, в який вплелись дві непоєднувані риси. Неймовірні описи архітектури Києва та Софії. Такі смачні, що хочеться побродити коридорами святині не одну годину. Декілька колоритних персонажів, які з'являються в нанеочікуваніший момент та рухають сюжет. З цими компонентами все чудово, трохи з перцем та запахом ладану.

Але є і свої але. Головна героїня - сильна відьма - яка стала нею неймовірно швидко. От вона ще вчиться, а вже мегакрута. Обриви часових ліній. Не маю нічого проти такого типу оповіді, мені навіть дуже сподобалось, але за рахунок цього багато пробілів в оповіді, які хотілося побачити завершеними, а багато моментів поясненими. Ці "пробіли" псували загальне враження від книги.

Читати чи не читати вирішувати вам, але "Інша Марія" - гарний приклад відьмської прози в #сучукрліті . Мені загалом сподобалося, оцінка -3,5, все ж до 4 не дотягнула.