Інша Марія

Марія, дівчина з «темним» минулим, влаштовується волонтеркою до Софійського собору, де зберігається сакральна пам’ятка старовини. З її появою в київському музеї починають коїтися дивні речі… На хуторі у древньої баби Марії оселяється студентка-практикантка. Бабі ж вочевидь потрібна наступниця, котра б успадкувала відьомські вміння… Щось незбагненне пов’язує обох Марій — молоду й стару, столичну й хутірську… Перший «відьомський» роман «Дому Химер» — історія, що змусить вас повірити.

Рейтинг LiveLib

3,1

28 оценок

5
7%
4
25%
3
50%
2
18%
1
0%

Ваша оценка

Прочитали 29Хотят прочитать 17

Рецензии

crazy_squirrel2 апреля 2021 г.
Дебютний роман Ганни Городецької «Інша Марія» — саме те відьомське фентезі, яким воно має бути. Без жодних прикрашань і романтизму, темне, химерне, таємниче.
Сюжет розгортається одночасно в двох лініях, об'єднаних одним персонажем — власне, Марією. Центральна лінія показує Марію нинішню, сповнену усвідомлення своєї могутності, цілеспрямовану, неприступну. Вона чітко йде до своєї мети — Софії Київської, найбільшої святині Києва, яка, звісно ж, обороняється проти її відьомських чар і не пускає до себе. Проте Марія знайде спосіб.
Інша лінія показує іншу Марію, ту, якою вона була раніше та як стала відьмою. Як вона зустріла стару бабу Марію і перейняла від неї силу, хоча й сама про це не просила і навіть не знала, що відбувається. А далі ритуали, трави, містика — усе, як має бути.
Ще один важливий, якщо не центральний персонаж — сам Київ. Не причепурено-солодкий, не магічно-казковий, а саме древній, темний, хтонічний. Той, в якому є міць і пам’ять тисячоліть, де є древнє зло і не менш древнє і могутнє світло. Таким Київ мені завжди відчувався, приємно було повернутися до нього хоча б у книжці. Не менш приємно було «прогулятися» вуличками і впізнавати їх за найменшими натяками обрисів, як людина з короткозорістю здалеку впізнає друзів.
Із мінусів книги хіба певна уривчастість і недомовленість: для мене так і залишилися не до кінця зрозумілими інтриги навколо престола, роль Габріели та певна незв’язність подій. Але залишимо це на шліфування майстерності авторки, загалом книгу було дійсно цікаво читати, аж шкода, що вона така коротка, всього на 1-2 вечори. Приємна мова книги і правильно підібраний настрій оповіді створюють саме ту атмосферу книги, що потрібна для відьомської історії. Сподіваюся, це не остання книга Ганни Городецької
Атмосфери додає і візуальне оформлення книги — заставки, номери сторінок, обкладинка.
«Інша Марія» — перша книга у серії кишенькових видань Дому Химер. Тепер чекаємо наступних)
Читать далее
5 понравилось
143
books_passion__4 мая 2021 г.
Інша Марія
Попри велику кількість схвальних відгуків, для мене ця книжка не стала такою. На жаль, мені не дуже сподобалось і плюсів менше, ніж мінусів.
⠀
Історія розвивається двома паралельними лініями.
Перша - про студентку Марію, яка з групою поїхала на хутір, зоб записати спогадів ветеранів війни й випадково зайшла до подвір'я, де разом із водою випила трохи й відьомства. Сільська лінія.
Друга - про упевнену в собі Марію-відьму, яка прийшла працювати волонтеркою до церкви. Міська лінія.
Раптом що, то в обох лініях - про одну й ту ж Марію. Бо можна й не зрозуміти це, написана книжка саме так.
⠀
Я погано знаюсь на історичних подіях, архітектурних пам'ятках Києва, тому не прониклась атмосферою міста. Хоч над певними історичними описами авторка попрацювала добре.
⠀
Логіка у героїв практично відсутня - щось роблять, щось планують, якийсь трон захоплювати хочуть, щось варять, щось шепчуть, когось убивають. Мабуть, читач мав здогадатися сам, я не зуміла знайти відповіді на багато питань. Здавалось, що всі плани, які герої собі надумали, авторка вирішила так і залишити в їхніх головах.
⠀
Героїв - без історії, без мотивів. Що Марія, що Серафим, що Габріелла, яка в кінці книжки, виявляється, ще й важлива ніби як до героїв зовсім не відчуваєш нічого, деякі взагалі з'являються просто так і нізвідки, наприклад, Любчик, хто він узагалі такий?
⠀
Загалом у книжці багато алюзій, порівнянь, містичного реалізму. Як для пересічного читача - це все не дуже було зрозуміло. Хоч і похвально, що авторка це все використовувала.
⠀
Але я б хотіла замість цього більше про сільську Марію дізнатися, опис життя якої мені навіть був цікавий і тут справді відчувалось відьомство. Але цього мало. Ні опису світу, ні того, як Марія вчиться, ні про чари, ні про їхні плани.
⠀
З плюсів - мова. Написано доволі легко й читається книжка швидко.
Читать далее
4 понравилось
94
daphnia10 февраля 2021 г.
"Перше справжнє міське відьомське фентезі", казали передпродажні глашатаї. "Нормальні відьми, а не ці ваші попсові шукачі Лисих гір", казали вони.
"Ну, такоє", відповідаю вам я, а ваше діло, вірити чи нє.
Століття стоїть Софія у Києві, століттями охороняє наш світ від чогось не такого Оранта, століттями знаходилися ті, кому це муляло.
Століттями справжні відьми передавали свої знання з покоління в покоління, накопичуючи цукерки з марципанами від звичайних жіночок у розпачі, яким не стає клепки знайти собі пару природнім шляхом, а не методом наговорів-приворотів. Від добрих феьочок їх відрізняє здатність закопати когось у землю заживо, а від злих відьм - ан ніхуя, ніхуя їх не відрізняє від відьм, ну окрім фенотипу - за молодості вони таки красиві, аж поки старість не бере своє.
Марія невнятної етимології потрапляє до хатини справжньої відьми і вимушено стає її наступницею. По вєлєнію судьби, так би мовити, але насправді виключно тому, що авторка, схоже, підсвідомо ненавидить чоловіків, тому рідного онука справжньої відьми показово катує і страчує. Ібо нєфік. Нечоловіча то справа - баб парувати за цукерки. Марія нова справно вчиться в Марії зношеної (насправді - тупо тиняється туди-сюди і зчитує знання зі Всесвіту, бодай що б це не означало), аж поки не тулить на Київ і не за чим-небудь, а підкласти вибухівку під Софію. Бо, як каже нам йуна авторка, пізнати та заволодіти - означає знищити (така собі ідеологія, скажу я вам, прямо рускім духом смердить, аж млосно стає). Новопридбані вміння закохати у себе всіх, до кого пляшечка дотягнеться, дають свіжій Марії гроші, владу і місце замдиректора у заповіднику просто на 4-й день. Нухуйові такі у вас тут соціальні ліфти, скажу я вам!
А от чи пройде вона цей шлях до кінця, чи встоїть Софія і чи приносить задоволення повна пазуха цицьок, ви вже дізнавайтесь самі, коли прочитаєте, як хочете.
Насправді, авторка замахнулась не просто на рядовий жанровий трилерок-одноденку, а на цілий епос. У мотивах її вгадується жага до великих моральних питань на кшталт "чи маєш ти йти проти призначеного тобі" або "чи має людина визначати долю інших людей". Тут також можна замислитися над тим, чому на весь твір існує тільки три імені, да ще й яких: Марія, Габріела і Серафім, а решта героїв обходяться прізвиськами: Любчик, Кучерявка, Курдуплик, а то й просто професійною ознакою: водій, охоронець, гідиня. Але всі ці розшифровки потаємного сенсу мали б значення, якби твір зразу б заявлявся серією або хоча б претендував на високу полицю. У звичайному трилеру-одноденці, виданому у покет-форматі, ці надбудови сенсів (чи то пошуки їх) виглядають дивно і неприродньо. Як смокінг у придорожній забігайлівці або хутряні шльопанці у опері. Тому залишимо їх, нехай.
До плюсів книги - вона дійсно гарно написана. До мінусів - логіка там і поруч не ночувала Але як заповнення пустелі, що пашіє на місці суто українського фентезі, відмінно! Це хоча б реально захопливо читати, хоча й повз фейспалми, куди ж без них
Читать далее
4 понравилось
174