Рецензия на книгу

• 

  daphnia

  10 февраля 2021

  "Перше справжнє міське відьомське фентезі", казали передпродажні глашатаї. "Нормальні відьми, а не ці ваші попсові шукачі Лисих гір", казали вони.

  "Ну, такоє", відповідаю вам я, а ваше діло, вірити чи нє.

  Століття стоїть Софія у Києві, століттями охороняє наш світ від чогось не такого Оранта, століттями знаходилися ті, кому це муляло.

  Століттями справжні відьми передавали свої знання з покоління в покоління, накопичуючи цукерки з марципанами від звичайних жіночок у розпачі, яким не стає клепки знайти собі пару природнім шляхом, а не методом наговорів-приворотів. Від добрих феьочок їх відрізняє здатність закопати когось у землю заживо, а від злих відьм - ан ніхуя, ніхуя їх не відрізняє від відьм, ну окрім фенотипу - за молодості вони таки красиві, аж поки старість не бере своє.

  Марія невнятної етимології потрапляє до хатини справжньої відьми і вимушено стає її наступницею. По вєлєнію судьби, так би мовити, але насправді виключно тому, що авторка, схоже, підсвідомо ненавидить чоловіків, тому рідного онука справжньої відьми показово катує і страчує. Ібо нєфік. Нечоловіча то справа - баб парувати за цукерки. Марія нова справно вчиться в Марії зношеної (насправді - тупо тиняється туди-сюди і зчитує знання зі Всесвіту, бодай що б це не означало), аж поки не тулить на Київ і не за чим-небудь, а підкласти вибухівку під Софію. Бо, як каже нам йуна авторка, пізнати та заволодіти - означає знищити (така собі ідеологія, скажу я вам, прямо рускім духом смердить, аж млосно стає). Новопридбані вміння закохати у себе всіх, до кого пляшечка дотягнеться, дають свіжій Марії гроші, владу і місце замдиректора у заповіднику просто на 4-й день. Нухуйові такі у вас тут соціальні ліфти, скажу я вам!

  А от чи пройде вона цей шлях до кінця, чи встоїть Софія і чи приносить задоволення повна пазуха цицьок, ви вже дізнавайтесь самі, коли прочитаєте, як хочете.

  Насправді, авторка замахнулась не просто на рядовий жанровий трилерок-одноденку, а на цілий епос. У мотивах її вгадується жага до великих моральних питань на кшталт "чи маєш ти йти проти призначеного тобі" або "чи має людина визначати долю інших людей". Тут також можна замислитися над тим, чому на весь твір існує тільки три імені, да ще й яких: Марія, Габріела і Серафім, а решта героїв обходяться прізвиськами: Любчик, Кучерявка, Курдуплик, а то й просто професійною ознакою: водій, охоронець, гідиня. Але всі ці розшифровки потаємного сенсу мали б значення, якби твір зразу б заявлявся серією або хоча б претендував на високу полицю. У звичайному трилеру-одноденці, виданому у покет-форматі, ці надбудови сенсів (чи то пошуки їх) виглядають дивно і неприродньо. Як смокінг у придорожній забігайлівці або хутряні шльопанці у опері. Тому залишимо їх, нехай.

  До плюсів книги - вона дійсно гарно написана. До мінусів - логіка там і поруч не ночувала Але як заповнення пустелі, що пашіє на місці суто українського фентезі, відмінно! Це хоча б реально захопливо читати, хоча й повз фейспалми, куди ж без них

  4 понравилось

  0

  174