#ГАЛЯБЕЗГОЛОВИ

І справді є на світі люди, які здаються іншим не від світу цього. Бо не можна логікою осягнути, як бути таким наївним, добрим і відкритим усьому навколо. От тоді цим користуються всі, хто нечистий на руку, у кого в душах чорнота. Така головна героїня твору - Галя. І котів, і людей, і все живе й неживе готова обігріти й прихистити, а вони, оті всі, відчувають це і липнуть до неї, як мухи до варення.

Галі не пощастило й разом із тим пощастило. Вона, звісно, страждає, поневіряється і шукає прихистку, але ж знаходить близьку людину. Чоловіка, що підходить для неї як друга половина цілого, хоч і став він таким після полум'я в душі, що, як йому здавалося, випалило його дощенту.

Ця книга - про життя. Звісно, у ній багато перебільшень: жодних півтонів, лише добро чи зло, кохання чи ненависть. Лиш крайнощі. Якщо трагізм - то до загибелі, якщо кохання - не інакше як назавжди. Певна річ, насправді так не буває. Однак замислитися багато про що таки примушує.

Перш ніж читати роман, переглянула кілька відгуків, розміщених на цьому сайті. Яку ж дурню часом пишуть люди! Вкотре переконуюся, що довіряти варто думці тільки перевірених читачів.

Завжди з нетерпінням очікую на нову книгу Люко Дашвар. Адже я знаю наперед, що нудно точно не буде. Буквально з перших сторінок тебе затягує у цей вир і не відпускає до останнього слова.

   Роман мені сподобався, особливо перша половина, бо приблизно з другої, як на мене, починає скочуватися донизу. Звичайно, це не найвдаліше дітище Дашвар, але й далеко не найгірше. І цей факт радує, адже ми бачимо, що авторка ще має нас чим здивувати.

   ВІЛ/СНІД... Хоч особисто я не стикалася з такою проблемою, та серце розривалося, коли читала деякі рядки. Ну як можна у двадцять першому столітті, коли навколо нас скільки інформації, бути такими темними???!! Як можна не знати нічого про ВІЛ-інфекцію і шарахатися від хворих наче від чуми? Як можна не знати,що ВІЛ - це не вирок, це лише хвороба, з якою живуть десятки років, створюють сім'ї, народжують дітей? Як можна не знати, що ВІЛ-інфекція не передається через обійми, рукостискання,    
поцілунки, користування спільним посудом чи рушником і так далі??? І як можна бути такими жорстокими? Адже від цього ніхто не застрахований.... Так хочеться вірити, що такі невігласи існують тільки на папері, а в реальному світі все не так страшно. Дякую Люко Дашвар, що підняла таку болючу для багатьох тему.

   А от головна героїня інколи дратувала. Там, де треба бути більш жорсткою, Галя поводить себе наче наївна дурепа, об яку витирає ноги навіть власний чоловік; а до людей, які проявляють до дівчини милосердя і хочуть допомогти, вона  прямо кидається і гавкає, ніби скажений пес. Це особисто моя думка. Може хтось і по-другому це бачить.
   Артем - огидний персонаж. Як такого любити, то краще самій бути. Не те, що його батько. Зовсім інша людина. Мабуть, саме більше переживала за нього.
     Тому читайте. І робіть свої висновки.

Головна героїня, Галя, добра дівчина. Вирішує зробити добру справу і натомість залишається без роботи, чоловіка та підтримки. Та знаходить справжнє кохання, там де і не очікує і бореться за нього. 

Це роман про кохання, пограбування, політику, бізнес, сімейні відносини та ставлення до ВІЛ-інфікованих. Авторка майстерно зображує всі ті страхи, що живуть у кожному з нас. Вірус не передається через просте спілкування, обійми чи рукостискання. Тому не потрібно оминати захворівших.

Кожен роман Люко Дашвар читається як гостросюжетний фільм, тільки і встигаєш слідкувати за поворотами сюжету. Тому дивно, що жоден з творів не екранізовано.

Чи варто читати цей твір Люко Дашвар? Варто. Він набагато сильніший за «Ініціацію». Змушує замислитись над ним. 

І не відпускає до кінця книжки.

Ось так.... роками чекаєш нової книги від такої популярної української письменниці Люко Дашвар і очікуєш щось цікаве, з українським колоритом і справжнім життям. А отримуєш просто такий брєд, що жах просто. Раніше я думала, що"Ініціація" це найслабша книга авторки, але вона була на тревду 3,5. А ця ледь до 2 дотягує. Не розумію я її рейтингу на сайтах, немає за що їй 4 ставити. Сюжет такий притягнутий за вуха... а кінцівка книги просто добила. Я такої підстави не очікувала - мною ненависний відкритий фінал. Після нього в мене взагалі одне тільки питання в голові виникає -" Навіщо я це читала, якщо й досі не знаю чим воно закінчилося? ".

Прочитала – как жизнь прожила. Люко Дашвар, конечно, настоящая писательница. Оторваться невозможно. Забыла про обед и ужин, белье с самого утра лежало в машинке – как достать, развесить, когда такая книга. Качественная, захватывающая с первых страниц история. Украинский язык – нежный, ласковый, богатый, дорогой сердцу. Скучаю.

Главные герои – протагонисты и антагонисты – как в древнегреческой трагедии. Здесь нет серого, только белое и черное, любовь и предательство, прощение и ненависть, добро и зло. Последнее, конечно, победит. И цена этой победы – до слез непомерная.

Сложно поверить, что одного такого хрупкого, светлого, отзывчивого человека может преследовать такая длинная череда неудач. Что возле него не окажется фактически ни одного настоящего человека. В смысле, ничего человечного. Почти.

Сложно представить, что другой человек – такой липкий, слабый, подлый, неуместный, может по мере повествования, становиться все хуже и хуже. Как говорят, пробивать второе, третье, четвертое дно.

Сериальные, нарисованные архетипы. Не верю, что в жизни так может быть. А моя мама верит. Мол, предательство друзей как в жизни. И вообще, посмотри вокруг – все из жизни.

Главный мессендж книги – да кого мы знаем? Себя? Может быть так оно и есть, просто я не сталкивалась с такими полярными, как районы в Индии, людьми. От главной героини отвернулись все. Буквально все. Муж, подруга. Ей помог совершенно чужой человек, которого она видела все лишь раз и мельком, на собственной свадьбе. Ее свекр оказался ангелом-хранителем.

Самая темная ночь наступает перед рассветом. Но кто будет с нами в тяжелейшие, отчаянные минуты нашей жизни?

Люко Дашвар уже не та.

Як часто я зустрічала таку думку на просторах букстаграму, зокрема після виходу останніх двох романів авторки. Що лише не закидали письменниці: абсурд, нелогічні сюжетні повороти, наївні та туповаті персонажі, банальність. І купу всього. Я десть застрягла посередині, бо розумію, що не отримую більше шалених емоцій від книг Люко Дашвар, проте даю її книгам другий (а то й третій) шанс.

Хто ж така та Галя без голови?

Часом здавалось, що Галя – не молода перспективна дівчина, яка підкорює столицю, а стара пришелепкувата українська бабця, що ведеться на будь-яку приманку і яку обманути простіше, аніж сказати «добридень». Життєві обставини складаються так, що дівчина втрачає роботу, друзів, коханого фактично в один день. Нещастя сиплються на Галю по всіх фронтах. Це типово для Люко Дашвар, проте як читачка запевняю, що така надмірність драми – дратівлива і нелогічна. Хотілось брязнути ту Галю вже по голові, сказати: «Схаменися! Думай, що робиш і говориш. ». Ну й ще багато подібного чи не на кожній сторінці. Але ж Галя вже без голови, нема далі, куди котитись.

У книзі справді багато сюжетних елементів, які тісно переплітаються, а всю загальну картину можна побачити лише наприкінці. Дивуюсь, як можна поєднувати очевидні речі з непередбачуваними. Треба і таке вміти. Темп оповіді надзвичайно швидкий. А фіналочка взагалі суцільний екшен.

Рада, що з черговим романом авторки не сталась така сама халепа, як з «Ініціацією», яка стала страшенним розчаруванням. «#ГАЛЯБЕЗГОЛОВИ» - виявилась книгою на 2-3 вечори. Я лише трохи попсихувала, декілька разів згадала «чудові» українські й російські мильні серіали. Ба більше – іноді переживала за героїв. Це вже добре.

Цілком нормально, що авторка пише по-іншому. Комусь це подобається, а комусь – ні. Має ж бути якийсь розвиток.

З кожною книгою у будь-якої людини починають змінюватись літературні вподобання, з’являється все більше і більше читацького досвіду, вміння аналізувати та критично дивитись на світ. Ми ростемо. І певно я теж виросла з книг Люко Дашвар. Чи читатиму далі? Побачу. Раптом мені захочеться ще щось такого.

Прочитав захопливу книгу про долю наївної дівчини Галі і хочу поділитися свої враженнями.

Книга сподобалася. Можна взяти як сценарій для вітчизняного фільму чи серіалу для домогосподарок. Загалом думаю зайде=) Але, напевно буде потрібно трішки підкоригувати сценарій, щоб був більш реалістичним, бо книга дуже схожа на казку. Дуже багато перебільшень, легковажності, довіри до людей, наївності, якої в наш жорстокий час не так легко знайти в людях.

Але загалом, якщо читати між рядків, то чисто для себе можна переосмислити дуже багато речей: любов, дружбу, довіру і багато чого іншого.

Очень понравилась книга, есть немного от детектива, но что мне нравится у автора так это то, что она показывает современное украинское общество и его действия, как одни предают, ради денег готовы на все, убивают- а все ради собственного благосостояния, готовы грабить своих же до последнего, для них даже человеческая жизнь-не жизнь. Читала другие рецензии и жалею, просто много людей не поняли, конец очень загадочный, и на него надо смотреть с душой, а не с точки зрения материального конца, мне кажется он заставляет нас задуматься над тем, что такое жизнь, что такое любовь и вывести нас на чувства. Шедевр, немногие смогут его оценить, потому что ждут, что им дадут ответ, автор это и делает. В книге описывается история, именно в ней и лежит ответ, автор показывает что будет, если человек выберет тот или иной путь, все есть, просто нужно разглядеть. Как раз описываемая реальность автором, показывает над чем украинцам еще нужно работать....

Если Вы любитель латино-американских мыльных опер, то эта книга для Вас. Главную героиню подставляют и обвиняют в воровстве, а еще приписывают смертельную болезнь, ее выгоняет муж из дома. Муж, который оказался подлой тряпкой. Ее защищает сильный и волевой отец мужа, а еще окажется, что кучка народа из Киева, как-то пересекалась друг с дружкой на протяжении последних 15 лет, что складывается впечатление: Киев настолько маленький и малонаселенный, что другие люди там просо не живут. Наивный, мыльный сюжет.