#ГАЛЯБЕЗГОЛОВИ

Люди по-справжньому втрачають голову лише від двох речей: від тваринного страху і від кохання.

Кожен знає: страх - захисна функція організму! Без страху - що без голови. Недовго жити!

Гроші кличуть. Одних - заробляти, других - брати, третіх - красти, і всіх - жадати.

Коли ти на дні - притулитися до мами не найгірша з ідей.

- Якщо чоловікові у стосунках із жінкою потрібна стороння допомога... - відповів п'яний рибалка, - ...на тих стосунках сміливо можна ставити хрест!

Якби ми знали, куди приведуть обрані шляхи, ми би не покладали таких уже великих сподівань на приз у кінцевому пункті призначення.

Ніч у лісі - те саме, що проблеми в житті: ти ніби і знаєш шлях, який виведе з глухого кута, та кожен новий крок сіє сумніви, пропонує повернутися, і скоро дорога перетворюється на битву не з ніччю і чорнотою, а лише з собою.

Милосердя оминає душі тих, кому все навкруги - морок.

– Отче! – схвильовано повторила жінка. – Прошу, ходімо!
– Куди? – не зрозумів.
– На добру справу.
– Мені наразі... в інший бік!

Чому я розумний заднім числом?

Життя ніколи не виправдовує наших сподівань. Щасливий той, хто готовий залишити їх у сентиментальних спогадах, щоби приймати радість реальності.

Не кусайся, поки не перерахуєш усіх ворогів! Бо якийсь із них може опинитися за твоєю спиною!

У кожній людині в тисячу разів більше загадок, ніж здається, а в житті легко може статися те, чого не мало б статися нізащо.

Гроші кличуть. Одних — заробляти, других — брати, третіх — красти, і всіх — жадати.

Що глухіший кут, то несподіваніший з нього вихід.

Милосердя оминає душі тих, кому все навкруги - морок.

Свекрушині попереджувальні прапорці спрацювали: ось уже майже два роки Галя навіть подумки не асоціювала квартиру на Березняках із власним теплим затишним домом. Типова трикімнатна оселя здавалася їй тимчасовим прихистком, чужим монастирем, куди зі своїм кошеням – зась.

А там – і ранок! Галя побіжить на роботу. Тьома влаштує «пограбування», і дружина так ніколи і не дізнається, що чоловік за вечір поставив хрест на її освітніх перспективах.
Нормально? Чудово! Роззирнувся: і ніби Галині довірливі блакитні очі – прямо в душу. Плечима знизав.
- А що краще? Аби гуляв? – прошепотів і завалився спати.

Поряд виникає офіціант: кави? Води! А ще-повітря, впевненості. Може, драбину, бо Галя бачить себе на дні глибокої темної ями. Немає драбини? Добре, тільки води...

- Мамо рідна... - прошепотіла пані Жадкіна. Всі ми маму кличемо, коли страх затоплює по маківку.