В неділю рано зілля копала

Історія нещасного кохання легендарної української співачки, поетеси Марусі Чурай вже понад 4 століття не залишає байдужими вітчизняних митців. Згадаймо хоча б роман у віршах Ліни Костенко "Маруся Чурай". Свою інтерпретацію любовного сюжету представляє Ольга Кобилянська у повісті "У неділю рано зілля копала". Імена реальних постатей тут змінено, дія теж відбувається не в Полтаві. Основну увагу письменниця звертає на мотив зради. Цікаво, що Кобилянська більше крокує не за реальними фактами, а за народною піснею "Ой не ходи, Грицю...". Достойна читання, версія історії Марусі Чурай не залишить вас байдужими.

Ото нема чого морочити двом дівчатам голову, бо може така інтрижка закінчитися дуже печально! Насправді навдивовижу цікава історія. Я не можу пригадати, чи є цей твір в шкільній програмі, якщо і є,то чомусь він не відклався в моїй пам*яті. Але історія справді варта уваги. Мальовничі краєвиди українського пограниччя, два села, одна історія. Тут гармонійно переплітаються кілька доль, сплітаючись в барвистий вінок життя, де є і сумні, і радісні квіти. Біля українського села оселяється циганський табір, в якому стається жахлива подія: молода заміжня циганка народила білу дитину, зрадила свій рід і свого чоловіку. Тяжко карається зрада в циганських звичаях, часом навіть смертю, але дівчину напоюють трунком та без свідомості вивозять в поле. А дитина зникає без вісти. В той час в сусідньому селі в бездітній заможній родині зростає білий красивий хлопчик, котрому судилося розбити не одне серце. Історія про перипетії долі, про вибір та кохання, що розгортається в красивих гірських пейзажах, захоплює та чарує. Ольга Кобилянська - майстриня слова, вміє намалювати картину історії так, щоб неможливо відірватися від читання ні на мить.

Життя пливе, реалії перетікають і адаптуються, а проблеми лишаються ті ж. Особливо, коли справа стосується кохання. Кохання одного хлопця і двох дівчат. ⠀ Кобилянська, звернувшись до народної пісні "Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці", виплела з неї дивовижну й поетичну повість, яка буквально дихає колоритом угорського пограниччя. Два села і три долі, які сплітаються у клубок, котрому лише один кінець. Трагічний. І це все на тлі захопливих гірських пейзажів, бурхливої ріки, струнких смерек і червоних, наче кров, маків. ⠀ Повість ніколи не втратить актуальності, бо із покоління в покоління ми будемо наступати на одні ж ті граблі. Інколи навіть танцювати на них. ⠀ До речі, саме ця повість надихнула Марув на "Hellcat story" - чотири кліпи, в яких поступово розвивається вся історія фатального кохання. Подивіться перед прочитанням, прочитайте, а потім передивіться ще раз і здивуєтеся, скільки відсилок вплетено не тільки у відеоряд, а й сам текст пісень. Моє улюблене - "Why am I sad? Why am I so sad?". ⠀ ІМХО, це кристально чиста естетика, це мистецтво. Це те, як варто впливати етномотиви у сучасну музику. ⠀ І так, Кобилянська - це любов. Вона чудово пише, її мова ллється рікою і вражає глибиною.