Щоденник мавки

У кожної Мавки свій Чугайстер. Коли прийшов мій, я його відчула, він ще не почав грати, та я вже знала, то за мною, бо я - його Мавка, а він - мій Чугайстер

Кожна жінка здатна перетворитися на Мавку, якщо чоловік - її Чугайстер - вб'є кохання, яке живе в її серці.
Ця книжка - суміш історій кількох сімей. Точніше, кількох пар - закоханих або й ні...

У кожного з героїв свій трикутник.

Трикутник 1. Магдалена (Магда, Мавка) - Роман - Тоня
Трикутник 2. Ірина - Олег - Олегові картини й прагнення
Трикутник 3. Орися - Остап - авіакатастрофа

Є ще вставки - історії Мавки, написані в її Щоденнику й адресовані коханому. Все це створює канву розповіді, від якої не можна відірватися, поки не дочитаєш останній рядок.

Дара Корній неперевершена. Як, власне, і завжди.

Вічна тема - любов, всі і кожен згадують її, стикаються з нею і хто б що не говорив прагне до взаєного і щасливого кохання. Бо хто ми є, якщо поряд немає дорогої людини? Та не все і не завжди так райдужно, як хотілося б, дуже часто обламують крила і доводиться падати:

І тоді з"являються Мавки, кожен з нас, хтось більше, хтось менше, мавка. Не буває безхмарного неба, як і не буває життя без помилок. Хтось ховається, закривається в собі, хтось намагається жити далі, так наче нічого й не було. А хтось, навіть, ламається під цим тиском і починає мстити, стає людиною без серця. Та все ж варто вірити в краще, як би прагматично це не звучало. Ми всі звикли чути з різних боків про те, що все буде добре, тільки не закривайся, вір і йди вперед! Та інколи зробити це дуже важко тоді і стає в нагоді час. Вірте в краще і кохайте, почніть з себе і ми нарешті зможемо щось змінити до кращого. А запитання "для чого?" не завжди потрібне і є до часу.

"Щоденник Мавки"... він зігріває, з ним відпочиваєш. Я читала книгу лише вечорами...це як "казка на ніч". Звичайна історія мудрої жінки - Магдалени-Мавки та вільного чоловіка - Олексія-Мамая, які пройшли не маленький відрізок життя все ж залишившись людьми. Проте написана вона так , що коли читаєш ці рядки ніби летиш ними, так наче справді побувала під дубом Мамая, в Лондоні з Магдою і навіть відчувається смак чудової Львівської кави, яка має присмак цього міста. Читаючи історії, легенди, притчі, які приховують в собі таємний зміст простих речей, розумієш чому саме так, а не інакше. Дара Корній, як завжди змушує задуматись... Після цієї її книги на душі легко і в серці тепло!

Чи вірю я в казки? Чи я сентиментальна? Чи розчулюють мене романтичні історії?
Відповідь одна.
Ні.

Не буду сперечатися,таким казкам має бути місце в літературі. Це можливість відволіктися від буденності,повірити,що зі звичайними жінками,яких чоловіки лишають з двома дітьми заради молодих коханок трапляються дива. І в них виходить не лише налагодити власне життя, а й обзавестися власними багатими залицяльниками ,які ні на що не претендують, але готові покласти цілий світ до її ніг. Просто так , лиш за те , що вона така особлива.
Мабуть, я цинік. З якогось часу все частіше ловлю себе на цьому.Тому і таку історію сприймаю цинічно,вже вибачте мене, поціновувачі творчості авторки. Затюкана домогосподарка, що перетворюється в рокову жінку. Наївно. Кохання,якому не підвладні роки. Приторно сентиментально. Багаті залицяльники. Без коментарів.
Я не романтична людина, любовні історії мене не зачіпають,більше того – вони мене не цікавлять як явище .
От притчі з Мавкиного щоденника не погані і доволі повчальні. Про те, що все має ціну, про тінь у найсонячніший день, про пришпилену та її темну хмару, про попіл в склянці води. Цікаві та глибокі.

Вона тендітна, красива, зворушлива, любляча, із суминкою в очах та зраненим серцем. Вона - Мавка, яка колись не померла, зате відродилась для помсти. Вона Магдалена - витончена жінка, що вміє закохати чоловіків лише у свій погляд та не поступитись місцем жодному з них.

Він вільний птах, закоханий у природу, мужній, чуттєвий, щирий, самотній. Він - Мамай, народжений не в тому столітті, не у той час, зберігший козачу душу, який живе для себе, заради себе і зі собою. Він Олексій - київський художник, чиї картини не залишають байдужим, самітник, що не підпускає у життя нікого, бо жити самому для нього не так вже і погано.

Вони двоє такі різні, але такі схожі. Вигадані-створені один для одного, частинки цілого, що знайшлися. Правда, довго знаходились.

Прекрасна історія. Життєва, мудра, повчальна. Багато хто віднайде себе. Показує, що за все у цьому світі треба платити, що інколи доля повертається зовсім неочікувано, що вижити можна при будь-яких оставинах. Внутрішній світ героїв - переживання кожного з нас. Я можу віднайти частину себе і у Магдалені, і у Олексієві. Ці люди близькі мені, знайомі, рідні.

Історія про те, що великі рани залишають велику силу, але створюють велику жорстокість. Не зовнішню, зовсім ні, внутрішню. Це була книга про те, що інколи ми настільки звикаємо жити у власних світах, зовсім не бачимо світу іншого, що навіть кохання не відразу здатне об'єднати два серця.

Легко, невимушено, неймовірно чуттєво, затишно, знайомо. Не просто любовний роман. Тут у любові є сенс.

"
Із творчістю неймовірної Дари я познайомилась прочитавиши "Гонихмарника". Цю книгу я в буквальному сенсі проковтнула, як казку. У мене була купа емоцій, а головне - я зраділа, що в українській літературі з'явились такі чарівні книги, які п'єш і не нап'єшся, як криничну воду. Для мене це був свіжий подих, зовсім неординарний. Щаслива, що "Коронація слова" відкриває для мене нових авторів. Після того я з радістю та захопленням читала інші книги. Їх я прочитала сім. Останньою, вчорашньою, була "Щоденник Мавки".
Мавка-Магдалена, Чугайстер, Мамай - ці усі міфічні істоти так вміло заплетені у клубок цікавого сюжету, що не знаєш де видумка, а де правда. Віриш усьому - і любовній історії Магди, і сумній історії Машки-алкоголічки, і досвіду Олексія. Так буває... Звісно, буває. Але у історіях письменниці завжди є шанс змінити щось у своєму житті. Перечитавши чужі історії, торкнувшись історичної минувшини, повіривши рядкам Мавки та Сковороди, а ще - вхопитись за суть чи то легенд, чи то повчальних оповідок, що виділені курсивом. Можливо, саме заради них я і відкрила для себе нову книгу.
Моя закладка залишилась на третій історії "Пришпилена", про дівчину, яка скрізь за собою носила темну пришпилену хмару. А "інколи ми самі себе пришпилюємо до тих бід, зумисне відмовляючись давати їм лад. Та, зрештою, від нас залежить - тягнути на собі чорну хмару чи просто відшпилитись від неї". Ця історія дала мені багато роздумів про щось моє. Може, варто відшпилитись? А закладка нехай ще постоїть.
А ще мені здається, що наші українські книги такими повинні бути - цікавезними, відкриваючими минуле та штовхаючими тебе у обдумане майбутнє. Дякую, пані Дарі за розуми та за книги. Натхнення на нові історії.