Рецензия на книгу

• 

  Natali39419

  20 марта 2015

  Той хто навчився любити інших,отримує серце

  Вічна тема - любов, всі і кожен згадують її, стикаються з нею і хто б що не говорив прагне до взаєного і щасливого кохання. Бо хто ми є, якщо поряд немає дорогої людини? Та не все і не завжди так райдужно, як хотілося б, дуже часто обламують крила і доводиться падати:
  

  
  Вона створила собі образ героя, надійного лицаря, переможця, оборонця, наділа йому на голову корону, змайструвала блискучі лицарські обладунки і з замилуванням ловила кожне його слово, вчинок, не чуючи їх, не аналізуючи, бо... Любов сліпа, глуха та нерозважлива.

  І тоді з"являються Мавки, кожен з нас, хтось більше, хтось менше, мавка. Не буває безхмарного неба, як і не буває життя без помилок. Хтось ховається, закривається в собі, хтось намагається жити далі, так наче нічого й не було. А хтось, навіть, ламається під цим тиском і починає мстити, стає людиною без серця. Та все ж варто вірити в краще, як би прагматично це не звучало. Ми всі звикли чути з різних боків про те, що все буде добре, тільки не закривайся, вір і йди вперед! Та інколи зробити це дуже важко тоді і стає в нагоді час. Вірте в краще і кохайте, почніть з себе і ми нарешті зможемо щось змінити до кращого. А запитання "для чого?" не завжди потрібне і є до часу.

  12 понравилось

  0

  556