Еліксир багряного кольору

У своїй передмові Олекса подає цей роман, як знайдений у своєму новому домі рукопис. Вірити у це, чи ні - справа читача. Автор робить усе, щоб це таки сталося. Головні герої виявляються нащадками героїв Гоголя і тезками Івана Івановича та Івана Никикфоровича, а ще мають споріднені корені із самим Пацюком та Солохою! Живуть у сусідніх домах у колоритній Полтаві, працюють, полюбляють попалити люльки на веранді після вечері, що зготована Горпиною, споглядаючи взаємовідносини Сірка та рудого котяри, та милуючись, як сонце сідає за пагорби... Мальовничо? А як же ще може бути у Потаві!? А ще наші герої час від часу допомагають місцевій поліції із розв"язанням справ. Спостережливість і здатність швидко робити логічні висновки роблять залізничника Івана Никифоровича справжнісіньким Шерлоком Холмсом (чи Голмсом?) полтавського штибу :)

"Еліксир" розпочинається із загадкових подій на полтавському Подолі - зникають молоді дівчата. Коли серед зниклих (а потім знайдена мертвою) опиняється покоївка губернаторської дружини, поліція звертається за допомогою до наших друзів. Розслідуючи цю справу, вони ще розв"яжуть декілька інших, серед яких я ідентифікувала переказ "Знаку чотирьох" та "Пістрявої стрічки" Конан Дойла (можливо були ще, але оповідання про англійського сищика я читала надто давно). Проте ці перекази колоритні, і я навіть не скажу ніякого "фе" автору. Бо ж це не він написав, а було у знайденому рукописі! :)

Сюжет книги “Еліксир” закручується навколо низки злочинів, які ніхто не може розкрити – на полтавському Подолі вже півроку панує якась нечиста сила – безслідно зникають дівчата. Коли відбулася чергова трагедія та знайшли труп покоївки віце-губернатора, двоє друзів Іван Іванович та Іван Никифорович віришіли розслідувати цю справу, тим паче, що місцевий поліцмейстер прохав їх допомогти у цій заплутаній та дивній справі.

Як виявилося, хтось вбиває юних красунь заради створення еліксиру вічного життя. Хто це – якийся божевільний чи представник нечистої сили, якою здавна був відомий таємничий Подол? Детективам-аматорам вдається наблизитися до шокуючої правди та відшукати злочинця, проте на цьому їхня історія, сповнена пригод та смертельних небезпек, не завершується.

Олекса Доніч створив дуже атмосферний та пронизуючий твір, який читається легко та захоплює з перших сторінок, а моторошна кінцівка може зрівнятися з якісним фільмом жахів. Неможливо не закохатися у живу барвисту мову та полтавський колорит, розкритих на сторінках книги. Тут вам і вражаючі краєвиди, і історичні подробиці, і фірмові полтавські страви, які ще Гоголь згадував у своїй творчості. Особливо зацікавлює те, що автор побудував сюжет на реальних подіях, які мали місце наприкінці XIX – на початку XX століття. Також письменник зачепив болючу для сучасності проблему, коріння якої сягають Середньовіччя – існування могутніх організацій, що непомітно для оточення керують життям звичайних людей, підлаштовуючи його під себе.

Проте не все так просто. Мені здається, що роман має подвійне дно і додаткові загадки для уважного читача.