Общага-на-Крови

"А есть ли жизнь после смерти? И будет ли Серафима его там ждать? Он спешил на встречу - в общагу-на -крови. Ну и что, что у него нет ордера на заселение? Здесь можно и без него. Он догонит ее, когда поймает ключ, выпавший из рук"... Книга оставляет какое-то двойственное чувство. Конечно, жалко всех: и тех, кто пьет, и тех, кто вынужден продавать себя. Почему то вспомнила свои студенческие годы. Нет, я не жила в общаге, но в большинстве описываемых событиях я узнавала ситуации, которые происходили и с моими однокурсниками. Как то грустно... Лучше я буду читать у этого автора книги на исторические темы.

Если я правильно понял, то это довольно давно написанная книга Иванова. До высот «Географа» ей далеко. Несколько натянутыми кажутся и диалоги, и сам смысл произведения. Несмотря на то, что не жил в том или ином общежитии, проблемы, поднимаемые героями, мне лично представляются как минимум странными. Слишком много высоких слов и тонких материй на единицу бездушной серости. Безусловно, я могу заблуждаться.
Книга заканчивается драмой, и этим она тоже отличается от действительно живого «Географа». Там всё заканчивается… ничем. Как, в общем-то и должно быть. Колеей, небольшой отрезок которой было дано увидеть писателю. Топором тоже хорошо, приемлемо, но не в этот раз.

Я вважав, що бачив трохи життя в общазі, але якщо брати за приклад перипетії даного роману, то я геть зелений.

Іванов написав цю книгу в 23 роки, а опублікував її тільки через 14 років!!!
Перед прочитанням “Общаги на крови” знав про автора тільки те, що Костянтин Хабенський зіграв головну роль у фільмі “Географ глобус Пропил”, знятому за однойменним романом Олексія Іванова.

Але до суті. На мій смак, текст читається досить легко, попри те які складні теми підіймає автор.
Через призму "Общаги" ми можемо спостерігати весь спектр людських характерів та їхньої взаємодій. Неймовірно скільки реального життя і болю поєднується в одному місці, в одній "общаге".

Найбільше задоволення я отримав від персонажів.
Кожен з героїв прекрасний і огидний по своєму, але від того не менш цікавий.
Також не є секретом, що прототипами героїв “Общаги” були реальні знайомі та друзі автора, що робить цю книгу ще більш захопливою.
А діалоги за участю Ігоря це взагалі - культурний оргазм.

Письменник також досить вміло інтегрував описи в діалоги персонажів. Такі моменти не виглядають зайвими й досить цікаво спостерігати за тим чи іншим явищем очима одного з героїв. Це вам не Еміль Золя ))

Деякі ідеї автора абсурдні, але все одно захопливі.
Я переконаний, що кожен зможе знайти в цьому романі щось для себе, адже це не просто драма, це більше, це те, на що у вас навіть не вистачить уяви.

В планах маю як мінімум ще 2-3 книги автора.

Приговор - читати всім хто жив в общазі, і всім хто не жив!