Тому, що ти є

Що є любов на цім світі? Що таке кохати одну людину протягом усього свого життя? Міняти жінок, створювати сім‘ю, працювати на улюбленій роботі и при цьому пам‘ятати дівчинку з далекого дитинства, якій носив портфель у школу і зі школи, віддано дивлячись в очі.
А потім знайти своє єдине, своє нещасне кохання у рідному місті на мості, впізнати у знесиленій, вмираючій жінці ту, заради якої здатен на багато чого.
Що таке жити з нелюбом? Роками. Терпіти його любов, а потім дізнатися про його зраду. Зраду, яку не можна оправдати (та чи можна взагалі оправдати зраду?), в яку важко повірити, а потім ще й залишитись крайньою.
Як пережити випадкову зустріч на майдані країни, охопленої революцією. Здавалося б, не до кохання. Але ж хіба серцю накажеш? Коли ось вона поруч, така рідна, так близька, пахне любистком і дитинством… а все ж не його, чужа дружина.

І все ж доля поєднала їх. Востаннє, та не назавжди. Дала надію, але відібрала шанс.
Та іноді «ніколи не буває запізно, навіть тоді, коли вже точно спізнилися…» Десь, у другому всесвіті є кімната з надписом «безкінечність», і є Числобог, і стрілки голинника, що перескочили безчасся, головне вчасно їх підштовхнути в правильному напрямку.
І ніколи, ніколи не відрізати крила.

P. S. Почала читати з величезним захопленням. Гортала сторніку за сторінкою, вражалась, і думала: «Ось воно справжнє. Моє.» А потім якось охолола. Чи то автор перегнула з трагізмом, чи сам сюжет став уже не таким привабливим. Тому така оцінка.

На русском.

Что есть любовь в этом мире? Что такое любить одного человека на протяжении всей своей жизни? Менять женщин, создавать семью, работать на любимой работе и при этом помнить девочку из далекого детства, которой носил портфель в школу и из школы, преданно глядя в глаза.
А потом найти свою единственную, свою несчастную любовь в родном городе на мосту, узнать в обессиленной, умирающей женщине ту, ради которой способен на многое.
Что такое жить с нелюбимым? Годами. Терпеть его любовь, а потом узнать о его измене. Измене, которую нельзя оправдать (и можно ли вообще оправдать измену?), в которую трудно поверить, а потом еще и остаться крайней.
Как пережить случайную встречу на площади страны, охваченной революцией. Казалось бы, не до любви. Но разве сердцу прикажешь? Когда вот она рядом, такая родная, такая близкая, пахнет любистком и детством ... а всё же не его, чужая жена.

И все же судьба соединила их. В последний раз, и не навсегда. Дала надежду, но отобрала шанс.
Но иногда «никогда не бывает поздно, даже тогда, когда уже точно опоздали ...» Где-то, в параллельной вселенной, есть комната с надписью «бесконечность», и есть Числобог, и стрелки часов, что перескочили безвременье, главное вовремя их подтолкнуть в правильном направлении…
И никогда, никогда не отрезать крылья.

P. S. Начала читать с огромным восторгом. Листала страничка за страничкой, поражалась, и думала: «Вот оно настоящее. Мое. » А потом как-то остыла. То ли автор перегнула с трагизмом, то ли сам сюжет стал уже не таким привлекательным. Поэтому такая оценка.

ААААААААААААААААААААА!!!
Это всё, что мне хочется сказать об этой книге, вот честно. Даже добавлять больше ничего не хочется!
Кхм.
Сейчас попытаюсь связать свои мысли в единое целое, чтобы хоть что-нибудь адекватное из себя вытянуть. Да и так, чтобы без спойлеров. Хотя мне жутко щас хочется с кем-нибудь ну просто покричать по поводу этого произведения. А ещё посуду побить. Бумагу порвать. Груши нет? Ладно, может кто-то добровольцем хочет быть?
Эту книгу нельзя никому советовать! Вообще никому! Она вывернет вас наизнанку и так и оставит! Бросьте её, срочно! Пока живы! Пока жизнь вам мила, немедленно положите её на стол и, не оборачиваясь, отступайте назад!
Так. Спокойно.
История повествует о жизни двух молодых людей, начиная с их знакомства в детском садике. Жизнь - причудливая штука, их дороги то расходятся, то снова сходятся. Куда будет правильно повернуть? Какой путь выбрать? Что вообще правильно?
Мне очень понравился характер Оксаны. Я прям млела, когда она стойко выстаивала против всех нападок со стороны родственников и прочих. Мне бы такую силу, мне бы так уметь формировать свою речь: крепко, безапелляционно и по существу. В то же время она не показана нам как глыба: стукни-грюкни не замечу. Оксана очень чувствительный, но в то же время уравновешенный человек. Так же весьма колоритными и необычными получились другие персонажи. Очень запоминающими даже скажу.
Сама история привравлена ноткой мистики, я смотрю, украинские авторы очень любят подобные моменты. То ведьмы, то колдуньи, а то и посланники божьи фигурируют в историях.
Стоит упомянуть, что я представляла совсем иную версию развития событий, когда прочла аннотацию. Я думала, будет что-то вроде "До встречи с тобой", в конце которого не смерть героя, а счастливое выздоровление... Это совсем не то оказалось. Конец меня убил и разорвал на части. Муж вообще не понял с чего вдруг я кинула телефон и начала отчаянно жестикулировать, сдавленно ругаясь.
Так...где ты на самом деле?

- Невже може бути щось спільне в гордого величного орла та облізлого злодюжки горобця?

• Небо у них спільне! Небо!.. (с)

Чесно кажучи, дуже насторожено я розпочинала знайомство з книгою, оскільки до сучасної української літератури моє відношення переважно негативне.
Але настороженість моя зникла з перших сторінок - розбилась, немов об скелі.
Ця неймовірна історія заполонила мене з перших сторінок і тримала на одному подиху до останньої.
Вже на 26 сторінці по тілу пробігли перші мурашки.
Хочеться порадити прочитати книгу усім тим, хто, не дивлячись на темні відтінки буднів, продовжує вірити у дива...

І не лише у нашій...

Цей роман - трохи не те, чого я чекала, побачивши на обкладинці ім'я Дари Корній. Так, історія життєва й цілком могла буути реальною... але чогось не вистачило. В книжках цієї чудової письменниці зазвичай є щось неповторно-містичне, створена в них атмосфера не схожа на інші. Цього ж разу вкраплення містики, чи точніше, міфології, були такими незначними, що їх просто не помічаєш. Книжка мені сподобалась, але як шанувальницю "традиційної" Корній, вона мене трохи розчарувала. Не вистачало легенд, надприродніх сил, містичних поворотів. Але історія вийшла цілком пристойна, тож вона має право на життя.

Як на мене, це неймовірно красива історія про вічне кохання. Лише завдяки йому герої виживають, попри всі обставини, із честю виходять із найскладніших ситуацій. На початку маємо лише кохання Сашка, а от Оксана вчиться кохати з роками, зіткнувшись із подружньою зрадою (одвічне питання, чи можна пробачити зраду), проживши багато років без любові, поваги, підтримки. Її існування отруїла ще й ненависть свекрухи та знання про тваринну суть свекра. Лише донька - єдине її світло, сенс життя. Що ж тут скажеш, так живуть мільйони жінок. Але чи варто так жити?..
Найбільше мені сподобалося те, що авторка дає читачеві можливість самостійно обрати той фінал, який він вважає за потрібне. Я, як ото дівча в рожевих окулярах, обрала той, що здався справедливішим, оптимістичнішим і, звісно, романтичнішим. Дівчата - вони такі дівчата :)))
Не очікувала такого від Дари Корній, але ця історія справді захоплює. І мова, якою вона написана, - не просто солов’їна, барвінкова, але й вишукано-оксамитова.

Вирішила прочитати книгу, тільки через автора. Всі книги Дари Корній прочитала і залишили вони приємне враження! Перше, що вразило, це епіграф:
"Біда не в тім, що свище вітер лютий,
Що січень на вікні,
Малює мертві квіти.
Біда не в тім, що ти мене не любиш,
Біда, що я тебе не можу розлюбити."- влучний та гарний. Навіть одразу захотілося знайти цю пісню і послухати, щось як то кажуть "накотило"!!
Мене роман надзвичайно зворушив. Взагалі не вважаю себе людиною, яку легко довести до сліз, переглядаючи фільми взагалі ніколи не плакала, а от книги мають на мене такий вплив. (хоча далеко й не всі) на останніх сторінках я ридала під впливом тих болючих та таких реальних подій. Наче це не було на сторінках книжки, а хтось мені розказав цю трепетну історію, що мала трагічний кінець, а могла б мати і щасливий.
Емоції, які я пережила, неможливо перелічити. Вони були нестримні коли померла Оксана, я розуміла що це лише книжка, але те, як вона написана, і ті емоції - вражають. Хотілося схопитися з місця і самій хоч чимось допогти, але чим та й як?
Дякую Дарі за ще одну неперевершену книгу!

Я из тех людей, кто довольно плохо и крайне скептически относится к современной украинской литературе. Эту книгу я прочитала только потому, что услышала от человека с таким же мнением, хвалебный отзыв.
Книга хорошая, действительно выделяется из общей массы псевдолитературы украинских авторов, присутствует приличный набор фраз, которые являются актуальными и даже, в некоторой мере, интригующими.
Я не смогла поставить оценку этой книге, потому что она непохожа на те, которые я читаю в большинстве случаев, а следовательно, я не знаю от чего мне следует отталкиваться при ее оценивании, но, в общем, впечатления от ее прочтения довольно благоприятны).

Книга меня сподобалась - що буде саме так я зрозуміла ще прочитав першу сторінку. Легко лягають слова на серце, описи западають в душу. Гарно написано - мова мелодійна.
В центрі сюжету історя кохання - скільки таких вже було і скільки ще буде... Про те як дівчина Оксана шукала щастя де-інде, а воно завжди було поруч. Про те як хлопець Сашко жив-дихав лише однією жінкою - все вірив колись буде з ним. Аж поки не стало запізно.
Чудова історія яка змушує замислитись про цінність часу, що не все може зачекати. Треба жити повним життям з тими кого любиш, адже хто знає скільки часу нам відміряла доля.
Дуже мені сподобалась книга і сумною історією кохання і своїм завершеням - містично-метафоричним. Хоча, не хочу я приймати таку метафору - нехай я ліпше буду вірити, що Сашко таки перевів годинника часу.

Це моє перше знайомство з автором, і напрочуд вдале. Історія зовсім коротенька, але Дарі Корній вдалося помістити на її сторінки ціле життя. Ті події та емоції, що розгорнулися на тлі роману торкнулися мого серця.Читаючи цю книжку мені хотілося дві речі: плакати, бо я таки дуже сентиментальна, та повбивати, до біса, все сімейство Брехів.
Як на мене з цієї книжки вийшов би не поганий кіносценарій. Тут тобі і драма, і значимі історичні події, на яких зараз так люблять спекулювати, і кохання до нестями. Тим паче навіть є така собі частинка фентезі, чи то просто ... Та нехай кожен сам для себе визначиться.
Взагалі мені сподобалась книжка, і я навіть в подальшому планую продовжити знайомство з автором.

P.S. Навіть невеличкий відгук українською, а вже дуже важко згуртувати думки. Прийму до уваги, що починаю втрачати навички володіння рідною мовою
P.S. Дуже жалкую, що не прочитала книжку до Книжкового Арсеналу, де одним оком бачила автора. Спитала би, що є справжнім, а що лише фантазії ? Все ж таки цікаво, про що думала сама письменниця, коли писала такий епілог. Хоча ... думаю буде ще нагода все обговорити