Тому, що ти є

Только прочитав до конца, у меня сложилась картинка. Поначалу я и "3" бы не поставила. Постоянные перегибы. У богатых одни черты, у бедных другие. Если уж Оксана правдолюбивая так до конца, характер показывает везде и нигде не проскользнет никакой тени перехода. Если уж Влад сын профессора, то он будет таким до конца. Александр позитивный персонаж и поступает исключительно правильно. Всё расчерчено как в тетради и даже иногда хотелось пролистнуть немного. Тянется, тянется, как жвачка.
Но под конец захватило невероятно, каждое слово, каждая буква привлекали внимание. Поток слов, эмоций.
Интересный финал и приятное послевкусие. Каждый сам для себя выберет достойное окончание этой истории.

"Тому, що ти є" - і ця фраза на палітурці підкупила мене настільки, що книгу я купила на Форумі Видавців бездумно, навіть не читаючи анотацію, і не розгортаючи на фатальній 103 сторінці. Що для мене, скажімо відверто, нехарактерно.
"Біда не в тім, що ти мене не любиш, біда, що я тебе не можу розлюбити..." - і після цього епіграфа всю дорогу додому я читала її, майже не відриваючись.
Пригадую, навіть десь тягнуло на сльозу. Тягнуло, та не дотягнуло. Та й то незрозуміло, чи було це від змісту книги, чи від музики у плеєрі, чи від мого тоді ненайкращого морального стану. Чи й взагалі від атмосфери електрички Львів-Тернопіль. Хтозна...
Менше з тим. Книга непогана. Сюжет не те щоб оригінальний, але цікавий. Подій багато. Але характери якісь... якісь надто банальні. Хороші-погані. Бідні-багаті. Якось так... дуже сиро. Є таке слово в українській мові? Якщо є, то гуд, а як ні, то все рівно це якраз саме той випадок - сирий текст. Може, якби ще хоч трішечки було його доробити, якось більш прописати персонажів, а то якось аж нецікаво: якщо від початку він поганий, то таким і помре, а як вона свята і гожа - то це навіки. Якийсь підлітковий максималізм, їй-богу.
Чомусь дана книга у мене перегукується із "Рай.Центром" Люко Дашвар. Оці спроби фантастику вписати в звичне українське життя, і звісно ж, не обійшлося без політики. Але таке вже сьогодення, на жаль.
Але на щастя, це не Люко Дашвар. Корній мені більше до душі припала - в планах її "Гонихмарник", але там, як я розумію, фантазія авторки розбуялася набагато більше.
Спробуємо-оцінимо-підсумуємо)

Не божевільна історія. Історія божевілля.
А ви коли-небудь задумувалися, як багато залежить від одного несказаного слова, як від однієї фрази життя набирає інших барв?
"Тому, що ти є" - роман болю, роман любові.
Любов - це тільки двоє... Оксана - вперта, рішуча, енергійна, самовпевнена донька "мєнта". Сашко - млявий, милий, сором'язливий, до безтями закоханий мрійник. Здавалося б, що може поєднувати дві діаметрально протилежні особистості? Саме особистості.
Це роман про "стерпиться - злюбиться". А ні, кохання не виникає зі спільної рутини, дорогих речей і навіть зі спільної дитини! Тут або є вогник, або його немає відразу. Кохання витриваліше за зорю, воно не згасає.
Роман про те, як можна раз і назавжди впустити шанс. Шанс-шлях до щастя. Для кожного є кожний. Один.
Дару Корній завжди впізнаю. Покладіть мені 10 текстів - скажу, де її. Має власний стиль. І це прекрасно. Мова дуже гарна, але в діалогах забагато тропів. З'являється ефект награного, чогось театрального...
Сюжет дуже милий, хоча інколи проскакує думка: "Не вірю!".
Давно я не плакала над книгами, а тут пускала сльозу навіть на приємних моментах.
Обожнюю, коли твір змушує думати, робити висновки щодо чогось особистого, коли не просто перебігаєш зі сторінки на сторінку. І тут я дійсно переосмислила.
Наприклад, не можна бути занадто сильною жінкою. Це може зіграти злий жарт із тобою.
Життя буває вередливим. Навіть той, хто вистеляє тобі шлях трояндами, здатний на смердючу зраду.
Книга проста, але зачіпає. Дуже. Саме тому 5, попри все.

Все испортил эпилог. Потому что до него это была хорошая мелодрама, пусть и с налетом мистики, пусть и полная преувеличений и с топорным делением на плохих и хороших персонажей.
А эпилог... Наверное, это был такой прием - ну, пусть сам читатель выбирает, которая концовка его больше устраивает. Но зачем было весь огород-то городить, если все заканчивается так, как оно в первых абзацах эпилога описано?
В общем, книга тяжело давалась поначалу, потом моя душа развернулась, а затем в эту развернутую душу неслабо плюнули. Странно.

Після "Гонихмарника" - першого знайомства з Дарою, ця книга читалась мені як твори Роздобудько, Талан,тобто як романи української сучасної літератури з емоційним навантаженням, розкриттям близьких моєму оточенню тем, але без містики, за що ж я і полюбила Корній,я гадала, що лише історія про дводушника одна в своєму стилі,як я помилялася! І коли я відчула захопливе поєднання реальності з містикою, як ж тоді побіг тілом табун мурах!
Чому обрала її? Книга невелика за розміром, а я хотіла на день-два втопитися в чомусь неймовірному, будучи знайомою з Гонихмарником та Аліною, я надіялася що не прогадаю. Початок мене почав топити дуже швидко, захлиналася емоціями,переживаннями та почуттями, ковтала інтригу незвіданої глибини сюжету, поки не опинилася у вирі. Тоді ж почала борсатись. Спершу мені не сприймалися стрибки в сюжетній ліній з майбутнього в минуле, адже я горіла від бажання знати що ж саме зараз з героїнею, потім мене добряче нервували герої-мішки з грішми та "блакитною кров'ю" в жилах, справедлива Оксанка, яка десь загубила свій войовничий дух! Коли сталася біда, перехопило подих. І течія просто понесла мене по сторінках. Я не передам словами того захоплення, що чекало мене "на дні" мого книжкового моря, в якому я все таки втопилася і забулася:)
Як на мене, книга має два завершення. Для себе я віднайшла, те яке перевернуло мій світ, вразило до глибини душі і після якого я ще дужче ціную те, що є!
Раджу Всім і кожному!

Вперше познайомилась авторкою саме цією книгою. Сподобалась вона мені відрау, з перших сторінок. І сюжет не був затягнутий, і одноманітності героїв не відчувала. Але кожному своє, звичайно.
Сильно врізалась думка, що потрібно цінувати кожну хвилину життя, і пам'ятати, що більшість наших вчинків це не вибір сьогоднішного дня, воно може впливати ще довго на твоє подальше життя.
Книгою задоволена, фінал вразив! Залишились приємні думки, враження тільки позитивні. Однозначно продовжу знайомтво з Дарою Корній.

Скажу одразу - це одна з найсильніших книг укрсучліту, яку я прочитала останнім часом. Про Дару Корній я чула від кількох подруг, але все не доходила до книгарні, аби щось придбати. Тож, коли потрапила на очі ця книга, вирішила, що нехай вона поповнить мою бібліотеку. Зрештою, коли почала читати, відірватись не могла.
В Дари Корній неймовірна легка українська літературна мова. Коли читаєш книгу, то здається, ніби чуєш ці діалоги. І вони не натягнуто-надумані, а цілком реальні. Знову ж таки, авторка продовжує традицію вводити в твори міфічні персонажі. Тут - це Числобог з його собакою.
В книзі показане роздоріжжя. Коли людина має зробити вибір і його наслідки. Героїня пішла не тією стежиною, але ж час можна повернути, чи ні? Неймовірно вразила історія батьків-професорів, які вважали себе вищою верствою суспільства. Та й закінчилась їхня історія доволі сумно, але заслужено.
Згадується й у творі Революція на граніті. До речі, після прочитання уривку захотілось більше дізнатись про цю історичну подію. Причому не з підручників, а спогадів і мемуарів.
Найцікавіше - це закінчення. Скажу чесно, я плакала, а не кожна книга здатна довести мене до такого стану. Щоправда, я реалістка, тож обрала для себе трагічне завершення. Але ж ми всі віримо у казку, тож, може історія героїні й її друга закінчилась інакше. На цю тему я довго дискутувала з колегами, яких прямо-таки змусила прочитати твір, аби знати, як вони розцінюють кінцівку.
Насправді, не знаю, як у авторки підуть далі справи з написанням романів, але цей заслуговує на особливу увагу в її творчості.