Рецензия на книгу

• 

  sireniti

  3 апреля 2020

  Кохати…

  Що є любов на цім світі? Що таке кохати одну людину протягом усього свого життя? Міняти жінок, створювати сім‘ю, працювати на улюбленій роботі и при цьому пам‘ятати дівчинку з далекого дитинства, якій носив портфель у школу і зі школи, віддано дивлячись в очі.
  А потім знайти своє єдине, своє нещасне кохання у рідному місті на мості, впізнати у знесиленій, вмираючій жінці ту, заради якої здатен на багато чого.
  Що таке жити з нелюбом? Роками. Терпіти його любов, а потім дізнатися про його зраду. Зраду, яку не можна оправдати (та чи можна взагалі оправдати зраду?), в яку важко повірити, а потім ще й залишитись крайньою.
  Як пережити випадкову зустріч на майдані країни, охопленої революцією. Здавалося б, не до кохання. Але ж хіба серцю накажеш? Коли ось вона поруч, така рідна, так близька, пахне любистком і дитинством… а все ж не його, чужа дружина.

  І все ж доля поєднала їх. Востаннє, та не назавжди. Дала надію, але відібрала шанс.
  Та іноді «ніколи не буває запізно, навіть тоді, коли вже точно спізнилися…» Десь, у другому всесвіті є кімната з надписом «безкінечність», і є Числобог, і стрілки голинника, що перескочили безчасся, головне вчасно їх підштовхнути в правильному напрямку.
  І ніколи, ніколи не відрізати крила.

  P. S. Почала читати з величезним захопленням. Гортала сторніку за сторінкою, вражалась, і думала: «Ось воно справжнє. Моє.» А потім якось охолола. Чи то автор перегнула з трагізмом, чи сам сюжет став уже не таким привабливим. Тому така оцінка.

  На русском.

  Что есть любовь в этом мире? Что такое любить одного человека на протяжении всей своей жизни? Менять женщин, создавать семью, работать на любимой работе и при этом помнить девочку из далекого детства, которой носил портфель в школу и из школы, преданно глядя в глаза.
  А потом найти свою единственную, свою несчастную любовь в родном городе на мосту, узнать в обессиленной, умирающей женщине ту, ради которой способен на многое.
  Что такое жить с нелюбимым? Годами. Терпеть его любовь, а потом узнать о его измене. Измене, которую нельзя оправдать (и можно ли вообще оправдать измену?), в которую трудно поверить, а потом еще и остаться крайней.
  Как пережить случайную встречу на площади страны, охваченной революцией. Казалось бы, не до любви. Но разве сердцу прикажешь? Когда вот она рядом, такая родная, такая близкая, пахнет любистком и детством ... а всё же не его, чужая жена.

  И все же судьба соединила их. В последний раз, и не навсегда. Дала надежду, но отобрала шанс.
  Но иногда «никогда не бывает поздно, даже тогда, когда уже точно опоздали ...» Где-то, в параллельной вселенной, есть комната с надписью «бесконечность», и есть Числобог, и стрелки часов, что перескочили безвременье, главное вовремя их подтолкнуть в правильном направлении…
  И никогда, никогда не отрезать крылья.

  P. S. Начала читать с огромным восторгом. Листала страничка за страничкой, поражалась, и думала: «Вот оно настоящее. Мое. » А потом как-то остыла. То ли автор перегнула с трагизмом, то ли сам сюжет стал уже не таким привлекательным. Поэтому такая оценка.

  48 понравилось

  676