Гессі

Нежная, милая, уютная, атмосферная - эта книга пробудила в моей душе весну. Было приятно погрузиться в мир наполненный ароматной выпечкой, захватывающими пейзажами, изыскаными манерами, красивым сервизом и платьями. Я влюбилась в слог Матолінець! Мне понравилась Гестия Амалия, то, как она во всём находит прекрасное, старается быть счастливой и сделать счастливыми других. Описания сделанных ею фото наталкивали на мысль, что я тоже хочу такое, а из-за того, что у нас оказалось много общего, возникло желание поговорить с ней за чашечкой чая с пирожными. Ещё мне понравилось, как трепетно-нежно написано про её чувства к Блакитноокому - герою, про которого невозможно написать без спойлеров, но который украл и моё сердце. Было интересно, и немного грустно, читать о том, что произошло с Аиденом, братом Гесси. В голове возникло много вопросов об Академии Аматерасу, в которой оказываются перерожденные души богов разных народов. Поэтому, я обязательно куплю про неё книгу!

Талановитість авторки "Гессі" заперечувати не можна. Вона не пише! Вона малює словом. В цьому романі все таке атмосферне, що під час читання відчуваєш всі ті запахи випічки! А уява вимальовує красивенні сукні, стрічки, квіти, тут все красиве, магічне, загадкове і... Абсолютно не моє
Гессі — незвичайна дівчинка. В неї є незвичайна камера, добре серце і щира душа. І навіть бачу продовження цій історії — циклом книг так на 7:) Це дивовижне фентезі від української авторки чарує і відкриває нові сторінки в сучасній українській літературі.
Але, на жаль, я не її читачка. Мені не вистачило подій, динаміки, глибини персонажів, хоча сам світ пречудовий і напрочуд талановито описаний. І я розумію, що в цій книзі провідними є настрій, атсосфера, а не динамічність. Саме через це я читала її незвично довго. Я б назвала цю книгу "осінньою": вона підходить для меланхолійних самотніх вечорів, коли хочеться помріяти про магію.

Але мої вечори не самотні і не меланхолійні, тому мені важко було "пірнути" в текст, я все очікувала чогось такого раптового, змінного.

Що може статись, коли дивний пан запропонує прийняти вам в дар фотокамеру, котра обіцяє робити людей щасливими? Тільки "клац!" і людина, котру спіймає видошукач обов'язкого побачить вогник до своєї мрії, розбурханий вправним порухом, лишень захотіти. Потрібно тільки мати на меті дійсно бути щасливим. Вона — чаклунка.
Що може статись, коли інший Блакитноокий незнайомець подарує книгу, котра відкриє завісу до світу, який давно в тобі жив, а ти пам'ятаєш лишень колір його очей і нічого крім про цього дивака? Нічого, що допомогло б його відшукати і отримати відповіді на запитання, котрих анітрохи не поменшало, після прочитання дивних розділів видання, якого і не було в книгарні...
У цю та іншу катастрофу вміє як ніхто інший потрапляти Гестія Амалія — замріяне п'ятнадцятилітнє дівчисько, котре обожнює книги, затишок, лимонні тістечка, ловити подихи вітру і не втримувати у руках будь-що, що має відношення до дорогого порцеляну і коштовних сервізів (майте на увазі, запрошуючи цю панянку в гості. (пошепки) І я не лише про тістечка ;-) ).
Дивна-дивна-дивна. Її дивацтво і потяг до магії розділяв лише старший брат Аїден, котрий пішов. Його просто не стало, без оцих категоричних думок дорослих про загибель. Гессі знає про те, що він не залишив би її. Тільки не він, тільки не так, нічого не сказавши. Чи не про те свідчить та загадкова книга про "Академію Аматерасу" написану зі слів Історика, про АЇДена і Академію, розділи якої немов вночі пишуться самі, примушуючи букви складатись у містичні події, що нікому не залишать надію вибратись з своєї павутини? Говорить до неї. Хіба це не він намагається протягнути ниточку, щоб захистити, попередити, підтримати у світі, який рухається від доторку її руки, від руйнівного доторку, як вважають? Чи то не його Блакитноокий друг опікується нею, з'являючись у критичні моменти, намагаючись не розколоти все на друзки, підштовхуючи аби повірити, що щось далеке — не завше має бути чужим, і для щастя потрібно іноді геть не те, що здавалось? Допомагає втриматись їй на ногах, коли на тендітних плечах, здається тримається весь світ, що геть не личить простій порядній панянці. Тільки якщо ти дійсно просто панянка, а не Гестія, сестра Аїда. Тоді все не так просто.

І все плутається, наче клубок, що випав з рук додолу...
Автор уміло протягує цю нитку через не менш загадкову книгу у бузковій палітурці від себе до тебе, і вона дзвенить, напружуючись. Викладає все барвистою мовою, з затишком, прекрасними описами, зворушливими істинами, якими просто неможливо насолодитись вдосталь. Хочеться тримати в руках, гріти долоні і доточувати пряжу, щоб не закінчувалось. Бо так солодко.

Прочитала я її у березні і по сьогодні кожного дня згадую і повертаюсь до неї. 

Історія про Гессі, яка є дуже романтичною натурою, любить книжки, випічку і свого брата, що помер за загадкових обставин і чомусь всі потроху забувають про його існування. 

Всі персонажі стали як рідні, навіть ті, що мали бути антагоністами, діяли з настільки зрозумілих мотивів, що нічого іншого, окрім щирого співчуття не викликали. Гарно написані герої - це те, що я люблю в книгах мало не найбільше, і тут я відвела душу. Чого вартий лише дует Доанни з Аїденом ️

Тонка і ніжна любовна лінія дуже помірна, але надважлива, і є однією із рушійних сил сюжету. Це одна із найкращих любовних ліній, які мені траплялись. (Навіть ‚Академія Аматерасу‘ - книга авторки в тому ж таки сетінгу, але пар тут набагато більше - не зрівняється з цією)

Своєрідна і нова інтерпретація міфології теж порадувала - я дуже люблю романи, основані на міфах, але їх дуже легко завести в глухий кут, чого, слава богам! , тут не сталося.

️Та й атмосфера книги в загальному дуже тепла. Сюжет не без поганих чи драматичних подій, але це все одно не рушить відчуття тепла і передчуття дива. Саме бачення Гестією світу, хоч воно місцями і наївне, але дуже схоже з моїм, тому деколи я впізнавала себе, від чого червоніла (зізнаюсь) і не могла перестати усміхатись. 

Стиль написання теж дуже майстерний (сподобався мені більше, ніж в ‚Академії‘), загалом я можу безкінечно довго її хвалити, але на цьому зупинюсь)  

️Навіть не можу порахувати всіх разів, коли мені хотілось цю книгу перечитати, хоч прочитана вона була зовсім недавно...

Одним словом, це - любов

Мені знадобилось більше трьох тижнів, аби написати цей відгук. Відразу після прочитання не знайшла потрібних слів. Через три тижні майже нічого не змінилось. І все ж таки, я спробувала.

Окей. Трішки детальніше. «Гессі» - фентезі від української авторки. Якби я не знала, що цей текст #сучукрліт, я б ніколи в це не повірила. Бо дуже майстерно. Талановито. Яскраво. Або по-іншому – так по-європейськи. Іноді я аж дивувалась від описів різноманітних деталей, образів персонажів, їхніх думок, фентезійного світу в цілому.

В книзі можна знайти:
Дивакувату Гессі з магічною камерою
Непорозуміння поколінь (батьків і дітей)
Любовні перипетії
Загробне (або ж інакше) життя
Незвичайне світотворення

Деякі моменти історії скидались на сон (чи марення). Ніби ти проживаєш якусь подію, а потім бац – і сюжет докорінно перевертається. А я навіть не встигнула оком моргнути, щоб побачити, як відбувся цей перехід.

АЛЕ. Моє велике але. Я не можу сказати, що очікувала саме від цієї книги щось надзвичайне. Однак я не змогла зануритись в історію, прожити її, стояти поруч з героями, хвилюватись за них. Все пройшло повз мене. А я лишилась з незрозумілими відчуттями та дезорієнтацією в просторі.

Книжка непогана.
Проте вона має знайти СВОГО читача.

Це моя друга прочитана книга у авторки,читала одразу після "Академії Аматерасу". Як на мене історія менш динамічна,ніж "Академія",але настільки ж захоплююча і з настільки гарно прописаними героями та атмосферою,що не хочеш відірватись.
Хоча першу частину я читала не дуже швидко,сюжет був,були події,але якось не хотілося мені читати швидко, а ось другу частину я прочитала на одному подиху.
Щодо сюжету мені дуже подобається,що авторка робить його  багатогранним(як в "Академії",так і тут) і в атмосферу ти поринаєш дуже швидко,вона постійно навколо тебе і не відпускає тебе до останнього,це дуже круто!
Героїв просто обожнюю,бо вони всі різні і що найголовніше,вони всі живі!
З приводу любовної лінії,я до такої не дуже звикла, напевно тому,що вона тут не зовсім на першому плані,але якщо було б інакше,то ця історія не мала б того шарму,який вона має зараз.
Щодо того в якому порядку краще читати? А боги його зна,тому що все одно,що в "Гессі",що в "Академії" ти будеш знаходити знайомих героїв і розмірковувати:"Ооооо, вітерець, скільки ж тобі рочків,боооже" або "О,ПАНЕ І. Я ВЖЕ ЧЕКАЮ НА ВАШІ ВИКРУТАСИ"
Якось так) Можливо я колись зміню свою думку,але ця серія для мене насправді магічна)

Це чудова, атмосферна історія про те, як 15-ти річна дівчинка мріяла зробити всіх щасливими за допомогою магічної камери, котру отримала із рук незнайомця.

Кожному герою із книги є свій прототип грецьких богів, так сама Гестія уособлює в собі покровительку домашнього вогнища - світла та тендітна дівчинка, котрій ну ніяк не можна давати до рук порцеляну.

Всі друзі родини та навіть батьки вважають Гессі досить неуважною та несерйозною, адже у її роках не слід так поводитися юній панянці!

Пам’ять та думки Гессі ніяк не може покинути її брат - Аїден, котрий помер та перебуває у світі мертвих (це ж фентезі ), але так прагне ще раз побачити молодшу сестру та про щось попередити, тому про допомогу просить “блакитноокого”, котрий стає для панянки таким рідним та водночас загадковим знайомим.

Як я згадувала вище, в руках Гессі - камера, котра робить всіх, кого можна з її допомогою сфотографувати - щасливими, але потрібно бути досить обережними, оскільки вона відбирає не лише сили у її тимчасової власниці, але й може зіграти зовсім не на бік світлої сторони.

Книга пронизана магією 20-го століття, атмосферою балу, ароматами лаванди, юних леді в сукенках із журнальних видань та романтичними вечорами в саду, де всі п’ють чай та насолоджуються запахом квітів.

Тому, якщо ви шукаєте легку, світлу та ароматну книгу - мерщій сюди, адже якщо ви хочете потрапити на чудесний бал, погуляти серед квітучого саду та випити чашечку шоколаду то слід поспішити. Клац.