Цитаты из книги Гессі

Іноді для людей матеріальні речі стають вищими за все і проростають у них дуже глибоко. Так глибоко, що тримають, як коріння.

Ще одна особливість світу дорослих полягала в тому, що вони свято вірили: щастя лімітоване, щастя всім відміряно всього лишень якийсь шматочок, дрібку, клаптик. Тому наче виправдовувались одне перед одним, згадуючи минуле, і любили твердити: "Ах, які ж то були добрі часи!" Ніби більше добрих часів не буде. Ніби ті часи, котрі вони переживають нині, — зовсім не добрі, аж ніяк не такі хороші.

Небезпечно глибоко занурюватися я певні теми, бо шари болю лежать не так далеко від поверхні.

Раніше їй здавалося, що щастя - це константа, одна й безумовна, а тепер вона замислилась над тим, що іноді треба ще й вибирати це щастя. І тоді неодмінно жертвувати іншим варіантом.

- А чому ти хочеш фотографувати людей, а не квіти чи краєвиди? -Фотографія - це спогад. Квітам не потрібні спогади. Вони йдуть у землю, щоб повернутися навесні. Люди ж ідуть у землю,але не повертаються...

Іноді ти хочеш, щоб хтось був щасливим, і робиш для цього геть усе, а потім виявляється, що для щастя тій людині було потрібне зовсім інше.

Коли прощання, то завжди не віриться. Коли прощання - то завжди якось невчасно.

Бо ж не можна завжди згадувати тільки хороше. І не можна любити когось тільки за приємні спогади.

Гессі знала, що люди самі себе заганяють у пастку, коли занадто переймаються словами всіх довкола і не слухають самих себе.

Іноді старші пані були такі певні у своїй правоті, що переконувати їх у чомусь - то лише засмучувати.

Прізвище не робить мене кращою людиною.

Чи ми теж лише пісня на вітрі? Крик у порожнечу? Чи ми вічна історія?..

П'єса кохання - та, де люди найстаранніше розігрують вигадані ними ж ролі.

Діти завжди говорять щось не вельми приємне цілком серйозно, а дорослі це потім зводять до жартів. Бо у світі дорослих ведеться говорити одне одному неприємні речі, тільки коли вони присолоджені, приховані й двозначні, щоб ніхто бодай випадково не за підозрив іншого у прямій неприязні.

Люди люблять бачити світ звичайним і вельми дратуються, коли твердити їм, що все не так, що довкола багато-багато магії.

- Смерті не існує, - провадив далі незнайомець, і тон його був до мурашок на шкірі серйозний. - Тобто не так. Ти вмираєш кожної-кожнісінької миті: той ти, який є зараз, через секунду стає вже іншим

Гессі не подобалося виправдовуватись. Але робити те, що не подобається, — це така ж невід'ємна частина дорослого життя, як овочевий суп — частина недільного обіду в тітоньки Фресії. А що дівчина вважала себе вже дорослою, то мала твердий намір змиритися з усіма особливостями життя після п'ятнадцятого дня народження.

Раніше їй здавалося, що щастя — це константа, одна й безумовна, а тепер вона замислилась над тим, що іноді треба ще й вибирати це щастя. І тоді неодмінно жертвувати іншим варіантом.

— Іноді для людей матеріальні речі мають вищими за все і проростають у них дуже глибоко. Так глибоко, що тримають, як коріння.

Смерть завжди ходить з нами поряд. Вона так близько, що ми можемо й не помітити її наближення, поки холодні руки не зімкнуться в нас на шиї. Тому, поки в мене ще є час, я хочу пожити так, як прагнув завжди.