Midnight’s Children

Паника тянется к панике...

Опасная штука – навязывать окружающим свою точку зрения.

Жена, разве есть в твоем лице и ступнях что-то неприличное?» Но она стенает: «Все вокруг увидят не только это! Они увидят, как стыдно мне, стыдно-стыдно!»

Вот он, нос моего деда: ноздри раздуваются, изгибаются, будто в танце. Между ними возносится триумфальная арка, сперва выдвигается вперед, затем резко скругляется к верхней губе великолепным, чуть покрасневшим кончиком.

Все важное в нашей жизни происходит большей частью без нас.

«Если они могут так вот просто поменять время, что же тогда есть действительность? Что, я вас спрашиваю? Что есть истина?»

О який сором, яка ганьба, коли тобою нехтує дурень!

Світ повен любовних історій, і всі закохані певною мірою — втілення своїх попередників.

Більшість найважливіших у житті подій відбувається переважно за нашої відсутності.

Хоч як би старанно чоловік обдумав свою стратегію, жінка все одно знищить її одним махом.

Непристосованість до світу за межами білизняної скрині може мати свої переваги лише коли знаходишся всередині. Але тільки протягом терміну перебування там.

Я навчився: перший урок мого життя: не можна стати зі світом лицем до лиця з постійно розплющеними очима.

Щоб зрозуміти однісіньке життя, треба проковтнути цілий світ.

Хіба що це ми помиляємось... бо жоден народ, у якого слово "вчора" означає те саме, що "завтра", не може стверджувати, що панує над часом.

Людина з міськими очима не бачить невидимих людей, чоловіки з елефантизмом яєчок і жебраки на візках не турбують її, і бетонні секції майбутніх водогонів аж ніяк не асоціюються для неї з місцем ночівлі.

Добрі наміри — це ще не злочин.

Дійсність і правда — не завжди тотожні.

... час — ненадійний спільник, як підказує мені власний досвід, це не те, на що можна було б покластися.

Паніка схожа на кита — вирине на поверхню, збурить усе довкола своїм фонтаном і вертається на глибину.