Кращі твори

так, в школі всі ми читали Лесю Українку
всі вправно відповідали вчителеві про конфлікт і волю, про долю і вірність
але чи все ми зрозуміли саме так, як хотіла сказати авторка?
думаю, ні
Оксана завжди була не агресивною, але її м’якість і жіночність зіграла проти неї - і чоловіка покинути не може, і рідним допомогти не має змоги, і пристати до чужих звичаїв не має сил, і своє зберігти не вистачило сміливості.
можно було втекти? так, але куди ж від себе втечеш?
якось так склалося, що все написане століття тому, співзвучно подіям сьогодення, що турбують і є важливими саме зараз

Игра в классики, тур №2

Великая Леся Украинка! И первое её драматическое произведение, прочитано мною. Скажу сразу, в последнее время я перестала любить творчество украинских писателей и поэтов. Даже классические украинские произведения не вызывают у меня радости. Потому что фактически я перечитываю одно и то же, только в разных интерпретациях. Я понимаю, что время такое было, что актуальными были именно эти темы. И всё же после прочтения около 10 сочинений разных авторов, с одинаковым сюжетом, главной идеей и темой просто начинаешь сомневаться в оригинальности украинских великих писателей.

С этим произведением было не так. Ожидала что-то вроде Шевченковой "Катерины", а получила драму Леси Украинки! Неповторимую, красивую, захватывающую историю про двух любящих людей...

Затрагивает самые глубокие струны души. Любви покорно всё. И вот любовь сгубила ещё несколько судеб...ещё и ещё...

Темой патриотизма пропитано всё произведение, этого нельзя не заметить. К тому же, читая, так и хочется спросить себя "А на сколько ты украинец? патриот? А что ты сделал для Украины?" И так обидно становится лично за свои ответы. Стыдно, обидно. А затем спрашиваешь себя "Что Украина дала тебе?!" И тут становится ещё более стыдно и обидно, нежели при первом вопросе.

Лес всегда напоминает какой-то особый мир, полный теней, шорохов, цвирканья, запахов, неясных предчувствий. Лес всегда будто что-то скрывает за деревьями, кустами, оврагами, болотами. Вдруг там что-то затаилось и ждёт? Наблюдает? Живёт?
Вдруг в лесном озере есть Водяной и Русалка, вдруг туда приплывает Тот, что лопасти рвёт — неясная весенняя буйная сила. Вдруг бегают, мелькают блуждающими огнями потерчата — духи младенцев, умерших некрещёнными. Вдруг живёт в чаще Леший, злой дух Перелесник и молоденький чёрт Куц, в поле — Полевая русалка, а в подземелье — Тот, что в скале сидит. Вдруг проснётся по весне — ранней-ранней — спавшая всю зиму в ольхе Мавка — дух леса, живущий им, дышащий им. И вдруг эта Мавка встретит Лукаша — простого деревенского парня, играющего на дудке мелодию, которой готова подпевать вся Мавкина суть.
И тогда столкнётся мир леса — фантазий, мифов, песен, беззаботья — и мир быта — крестьянских забот матери Лукаша и его самого.
По весне начинается любовь — яркая и сильная, — а остывает она к осени, вянет вместе с природой. И происходит это не только из-за того, что мать Лукаша считает Мавку ленивой и хочет сыну нормальную жену, обычную крестьянку, а не лесного духа, живущего совсем не тем, чем люди, для которого растения живые, а не помогающие прокормиться. Но и из-за того, что Мавка может отдаваться чувствам полностью. Мавка гибнет без взаимности, а Лукаш молод, и его мечтания-фантазии блекнут, он уже не играет на дудке, житейские хлопоты его волнуют больше чего-то эфемерного, а простая крестьянка привлекает больше лесной Мавки. Хотя Мавка видит в нём искру того прежнего Лукаша, которого она полюбила, что она может сделать, если он ничего не хочет делать, если для него песни кончились?
«Хлеб добрый, девонька, а не человек», — говорит один из героев, много поживший Дядька Лев. Но правда в том, что никогда не знаешь, где и в ком найдёшь добро и красоту. И иногда стоит больше наслаждаться моментом: лесом вокруг, жизнями рядом, музыкой и стихами.
Драма-феерия «Лесная песня» Леси Украинки, пожалуй, никого не удивит поворотами сюжета, но мелодичностью песни, будто весенним ветром овеет, дохнёт поверьями: а вдруг? Вдруг? Вдруг?.. Принесёт какую-то глубокую фольклорную тоску и такую же радость. И даст возможность подумать о мечтах и быте, о сказках и былях.
О том, как фантазии можно совместить с реальностью и не отказаться ни от одного, ни от другого.

“Лісова пісня” – скільки прекрасного при згадці цього словосполучення. Скільки всього емоцій виринає із глибин душі, як русалка; скільки тугу виривається прямо із горлянки, як у вовкулаки... Цей порівняльний ряд можна продовжувати цілу вічність, але це зробить мою рецензію ще менш “науковою”, як того вимагає рецензія, буде схоже скоріш на художній твір-переказ прекрасної драми української поєтеси.

І чому нас, читачів, приваблює цей самий твір над усе? Безумовно, якщо не брати до уваги майстерність Лесі Українки, забути увесь сюжет і надзвичайні персонажі, яких автор “персоніфіцувала”. Так, саме тоді і може виникнути питання, чому нам подобається цей твір.

Світову велич кохання змалювала Л. Українка. В мене виникає думка: “А чи автор не мала на увазі нерівне кохання?” Певно, що все це разом з “еволюцією” почуттів і хотіла донести до свого читача поетеса. Але хто кожен у своїй любові – Лукаш чи Мавка? Відповідь ви повинні дати самі собі і тримати біля свого ж серця.

Ототожнюванням міфологічних персонажів письменниця добивається надзвичайних успіхів: твір стає своєрідним бестселером і ворушить бурю почуттів багатьох людей і досі. Так, це трагедія. Не лише Лукаша, Мавки чи навіть українського народу, зовсім ні, це трагедія кожної людини, яку закували у слова, не даючи їй поширюватися далі.

Великих трудів важило для поетеси написати свою історію Мавки, і це стало вершиною її творчості. Це звеличило і поставило Українку на ступінь геніїв світового масштабу. Про величезні труди автора свідчить лист до її сестри:

А Українка вклала усю свою душу, а можливо, і трагедію свого кохання. Хіба одруження це гарант щастя? Робіть висновки. Хіба можна написати так правдоподібно таку трагедію не переживши її? Іноді здається, що за геніальність треба платити. Віддати на алтар кохання, здоров'я, щастя, багатства, або позбавитися таланту...

Платою Лесі Українки стало не лише її здоров'я, я вважаю, своєрідною жертвою стала і “Лісова пісня”, вогонь якої горить і досі у душах її читачів.

Ірраціональні все ж таки люди... Не ставлять кохання на вище місце за багатства, за земне, за матеріальне... Підтвердження тому навела письменниця у своєму вічному творі, саме тому треба берегти національну літературу, щоб вона не зникла під монополією іноземної літератури.

Сонячну енергію буквально має твір. Переглянувши усю концепцію концепцію фольклору у душі народу поетеса створила дещо надзвичайне за своєю природою, яке, я повторюсь, здатне зворушити навіть камінь.

Найпрекраснішим є те, як міфологія тісно сплелася з українськими реаліями, як фантастичне зуміло стати справжнім за допомогою одного лишень слова... Чи не одного? Невмирущого слова. Мені дуже сподобалася ця деяка містифікація збоку Українки. Вслід за Коцюбинським Українка провела нам екскурсію Західною Україною, чиї контрасти захоплюють, і ти поринаєш у вир.

Як ви могли помітити, я просто захоплений цим твором, ніби я попався у якусь пустку, з якої нема виходу. Що ж, я не проти, така неволя навіть приємна.

Обожнюю Лесю Українку. Всі її твори пронизані чимось таким, що не піддається опису.
Безперечно, найулюбленішим її твором є драма-феєрія «Лісова пісня». Так описати українську міфологію, на мою думку, не вдавалося нікому. Хіба що поряд можна ще додати М. Коцюбинського з його твором «Тіні забутих предків».
Мавка, Перелесник, Водяник, Русалка, Потерчата, Той, що греблі рве та інші, всі вони дають таке неймовірне відчуття казковості. Ось за що я люблю українську міфологію.
Прочитав декілька разів і неодмінно прочитаю ще раз, дуже хотів би побачити постановку п’єси.
««Лісова пісня» - гімн чистим почуттям і нашій природі.»

Спойлеры
Зіткнення непримиренних поглядів, художньо-філософський синтез ідеологічних і морально-етичних проблем, наявність сильної особистості - такі риси характеризують драматичну поему "Одержима". Пристрасне викриття ідеї християнського всепрощення, непротивлення, перейняте роздумами про основоположні засади людської моралі - любов і ненависть, вірність і зраду, конфлікт між почуттям і обов'язком. Одержима духом Міріамі - людина надзвичайної сили волі і обов'язку, яка ніколи не стане на шлях компромісу з переконаннями, власною совістю. Палка послідовниця Месії, її любов до нього сильніша за смерть. Але Міріам не може погодитись з настановою вчителя любити своїх ворогів. Вона ненавидить учнів Месії, які байдуже сплять, коли в учителя "душа смутна смертельно", ховаються по норах, коли він проливає за них кров. Месія дуже самотній, але гордо відхиляє щире намагання Міріам наблизитись до нього, порозумітись "віддати за друга душу". Сильна духовно і одночасно трагічно самотня у жертовній самовіддачі, Міріам таки досягає того, що помирає, жертвуючи життям ради Месії.