Кращі твори

Німого в лісі в нас нема нічого.

Лісова пісня

Ні! я жива! Я буду вічно жити!
Я в серці маю те, що не вмирає.

Кохання - як вода - плавке та бистре,
рве, грає, пестить, затягає й топить.
Де пал - воно кипить, а стріне холод -
стає мов камінь.

Но обходи людские тропы, дочка!
По ним не воля ходит – там печаль
Несет свой груз. Ты обходи их, дочка!
Раз только ступишь – и пропала воля!

Стара верба, смутна береза навіть
у златоглави й кармазини вбрались
на свято осені. А тільки ти
жебрацькі шмати скинути не хочеш,
бо ти забула, що ніяка туга
краси перемагати не повинна.

Не поет, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.

Давня казка

Самій не довго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті.

Мій шлях

Герой користі не шукає зроду

Добраніч, сонечко! Ідеш на захід... Ти бачиш Україну — привітай!

Так, я вільний, маю бистрі
Вільні думи-чарівниці,
Що для них нема на світі
Ні застави, ні границі.

Давня казка

Не маловірна я, занадто вірю,
і віра та мене навік погубить.

О, яка ж то кара
Месією, що світ рятує, бути!

... сам у сій пустелі пасе думок отари незчисленні.
Нема їм впину, а йому спочинку...

Права без обов'язкiв - то сваволя.

Словами серденька не одурити…

Гомоніла твоя кобза
Гучною струною,
В кожнім серці одбивалась
Чистою луною.

Спочиваєш ти, наш батьку,
Тихо в домовині,
Та збудила твоя пісня
Думки на Вкраїні.

Хай же промінь твоїх думок
Поміж нами сяє,
«Огню іскра великого»
Повік не згасає!

Щоб між нами не вгасало
Проміння величне,
Ти поставив «на сторожі»
Слово твоє вічне.

На роковини Шевченка

К о м а н д о р
I ви могли дозволити…
А н н а
Мiй боже!
Хто ж дозволу на сiї речi просить?
Се, може, та кастiльська етикета наказує звертатися до дами:
"Дозвольте, панi, стати на колiна".
У нас за сеє кожна осмiяла б.
К о м а н д о р
Як ви привикли все збувати смiхом!
А н н а
Та змилуйтесь! якби я кожен раз, вiдкоша даючи, лила ще сльози, то в мене б очi вилиняли досi!

Не гідна ти дочкою лісу зватись!
бо в тебе дух не вільний лісовий,
а хатній рабський!

Люблю старого. Таж якби не він,
давно б уже не стало сього дуба,
що стільки бачив наших рад і танців,
і лісових великих таємниць.
Вже німці міряли його, навколо
втрьох постававши, обсягли руками —
і ледве що стікло. Давали гроші,
таляри биті, людям дуже милі,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.
Тоді ж і я на бороду заклявся,
що дядько Лев і вся його рідня
повік безпечні будуть в сьому лісі.