Кращі твори

Не маловірна я, занадто вірю,
і віра та мене навік погубить.

О, яка ж то кара
Месією, що світ рятує, бути!

... сам у сій пустелі пасе думок отари незчисленні.
Нема їм впину, а йому спочинку...

Права без обов'язкiв - то сваволя.

Словами серденька не одурити…

Гомоніла твоя кобза
Гучною струною,
В кожнім серці одбивалась
Чистою луною.

Спочиваєш ти, наш батьку,
Тихо в домовині,
Та збудила твоя пісня
Думки на Вкраїні.

Хай же промінь твоїх думок
Поміж нами сяє,
«Огню іскра великого»
Повік не згасає!

Щоб між нами не вгасало
Проміння величне,
Ти поставив «на сторожі»
Слово твоє вічне.

На роковини Шевченка

К о м а н д о р
I ви могли дозволити…
А н н а
Мiй боже!
Хто ж дозволу на сiї речi просить?
Се, може, та кастiльська етикета наказує звертатися до дами:
"Дозвольте, панi, стати на колiна".
У нас за сеє кожна осмiяла б.
К о м а н д о р
Як ви привикли все збувати смiхом!
А н н а
Та змилуйтесь! якби я кожен раз, вiдкоша даючи, лила ще сльози, то в мене б очi вилиняли досi!

Не гідна ти дочкою лісу зватись!
бо в тебе дух не вільний лісовий,
а хатній рабський!

Люблю старого. Таж якби не він,
давно б уже не стало сього дуба,
що стільки бачив наших рад і танців,
і лісових великих таємниць.
Вже німці міряли його, навколо
втрьох постававши, обсягли руками —
і ледве що стікло. Давали гроші,
таляри биті, людям дуже милі,
та дядько Лев заклявся на життя,
що дуба він повік не дасть рубати.
Тоді ж і я на бороду заклявся,
що дядько Лев і вся його рідня
повік безпечні будуть в сьому лісі.