Моє кохання до Джуліан планувалося, мабуть, іще до створення світу. Астрологію, напевне, вигадали закохані. Щось менше за величну зіркову кімнату виявлялося недостатньо просторим і міцним, щоб бути середовищем, джерелом і гарантією вічних почуттів. Тепер я збагнув, що все моє життя було цілеспрямованою мандрівкою до цієї миті. Її все життя, поки вона гралася, читала шкільні підручники, дорослішала й розглядала в дзеркалі свої груди, було прогулянкою до цієї миті. Наша зустріч була визначена наперед. Але вона сталася не щойно, вона сталася мільярди років тому з її матерії народилися земля і небо. Коли Господь сказав: «Хай буде світло», — з’явилося наше кохання. У нього не було історії. Але пробудження його усвідомлення мало історію бездонних чарів. Що ж, коли я став помічати принадність цієї дівчинки? Кохання створює чи радше виявляє те, що можна назвати абсолютною принадністю. У коханих не існує вад. Кожен порух голови, кожен тон голосу, кожен сміх, стогін, кашель, кожне посмикування носом — дорогоцінні та вважаються одкровенням, як рай, що промайнув перед очима. Правду кажучи, тієї миті, коли я лежав там, абсолютно м’який і водночас абсолютно напружений, утнувшись чолом у підлогу, я не лише зазирнув до раю — я опинився в ньому. Коли ми закохуємося, по-справжньому закохуємося (я зараз не маю на увазі те, що часом незаслужено називають цим словом), екстаз негайно наводнює собою наше існування.
Ваша оценка
Booklover13289 января 20255
Dariamr20 сентября 202437