Теплі історії про радість і сум

Не люблю я читать рассказы, ведь для каждого надо свое настроение. С романами легче. Ты знаешь о чем книга, и морально готов к мелодраме, кровавым ужасом, психологическому детективу ну и так далее. А с рассказами со всем по другому, тут не возможно понять сюжет каждого произведения, я объединить их в одну общую тематику тоже довольно трудно. Вот и у Милы Иванцовой получился маленький сборник рассказов, которые не связаны между собой.

Теплые истории про счастье и грусть? Ну название не вселяло в меня надежду и веру получить что-то прекрасное. Ну вот скажите мне в какой истории нет счастья или грусти? Что-то да одно должно быть, а порой и комплект выходит. Так что с названия и описания трудно понять, что тебя ожидает. Но моя вера в украинское творчество помогла мне. Я не отчаивалась и схватила книжечку и за два дня прочитала. 130 страниц. Я вас умоляют. Если бы это не были рассказы и дня хватило.

Каждый рассказ надо оценивать по своему, что-то мне понравилось больше, во что-то я влюбилась, а что-то показалось слегка бредовым, вот как история про отношения в сети и путешествие в солевые шахты. Вообще не понравились рассказы! А больше всего запомнила рассказ про Францию и борщ, про маленькую девочку, которая влюбила в доктора. Эти маленькие рассказы запали мне в самое сердце.

Ну, а вообще, рассказы вышли не плохие. В каждом чувствуется нотка любви, нотка горя, капелька интриг и вообще получилось довольно не плохо. В них нет прям супер сюжета, но это и хорошо. Мне вот было приятно окунуться в мир маленькой истории, а не в мир 700-страничного романа и ждешь ведь, когда там любовь, когда там что-то будет, а тут все просто и легко. И думать не надо.

Легкое для чтения. Приятное для души. Жаль, что рассказов то оказалось мало. Я ждала больше. Под конец аж разочаровалась немного. Но оформление мне очень понравилось, картиночки разные, так под настроение, атмосферно. Ни плохо, ни хорошо. Ничего не скажешь.

Цю книгу я читала «до кави». Зранку чи ввечері, сидячи на кухні з ароматним гарячим напоєм, я читала по декілька сторінок цих оповідань.
Я вважаю, що оповідання (особливо якщо вони добре написані) потрібно читати повільно. Тим паче це стосується «Теплих історій…», які встигли сподобатися вже багатьом українським читачам.
«Теплі історії про радість і сум» Міли Іванцової я читала цілий місяць. І можу впевнено сказати, що вони і справді теплі. Кожне оповідання має свою атмосферу. Усі вони інтригуючі та цікаві.
Проте деякі з них закінчуються невизначено. А я не люблю невизначеність. Розумію, що це дозволяє нам пофантазувати про закінчення, придумати свій happy end. Але я так не хочу. Мені подобається, коли до кінця будь-якого художнього твору автор відповідає на всі (або хоча б на більшу частину) запитань, які виникають під час ознайомлення з цим твором. Тому деякі історії, хоча вони були дуже красивими, не сподобалися мені саме через закінчення.
Загалом творчість Міли Іванцової мені подобаються. Я обожнюю її романи «Родовий відмінок», «Гра в паралельне читання», «Живі книги». Збірка «Теплі історії про радість і сум» хоча і не стала моєю улюбленою, проте вона є однією з найтепліших книг, які я читала «до кави».

Мабуть кожній книзі свій час та настрій. От і дана потрапила мені в руки в час безпричинної печалі. А ще ностальгії по минулому. Бо і сама книга, як з*ясувалося, така - сповнена і печалі, і радості, і тієї ж таки ностальгії. Напевно, найбільше ностальгії, бо багато з написаних історій повертають нас в минуле. І мені це було неймовірно цікаво, як дитині 90-х. У Міли Іванцової чудовий стиль написання, без зайвих пафосних слів, по простому, але дуже глибоко і мудро. Видно, що автор бачила життя і не тільки його солодкі сторони. Її герої - самі пересічні люди, що живуть поміж нас, з звичайними людськими проблемами, печалями і радостями. А інколи навіть і не люди, а , наприклад, шиншили, бо хто сказав, що ці милі звірятка не мають своїх почуттів? А ще після прочитання "Теплих історій про радість та сум" я згадала свою дитячу мрію - вивчити французську мову і вирішила таки спробувати її здійснити) Прекрасна, світла, місцями сумна, але попри все життєстверджуюча книга, яку я раджу прочитати всім тим, хто скучив за звичайними людьми та їх звичайними емоціями.

Досить давно заглядалася на книги цієї серії, але довго не могла вибрати щось певне- кожна обкладинка вабила чимось своїм, неповторним, тому хотілося скупити все і одразу.
Нещодавно мрія здійснилася, за що дякую виставці української книги.
Мушу поділитися враженнями. "Теплі історії про радість і сум" являють собою збірку коротеньких оповідань, що не зв'язані між собою ані сюжетом, ані героями. Всі вони-окремі частинки одного маленького світу, просякнутого теплотою сонячного проміння, запахом кави і співом пташок. Світу, де відпочиває душа, де тобі будуть раді і в горі, і в радості, де завжди підтримають і заспокоять.
Кожна історія торкає до мурашок і вражає несподіваним фіналом, радує затишком й атмосферою сімейної гармонії.
Окремо хочу відзначити приємне оздоблення, милі малюнки на сторінках, дуже незвичний, але зручний шрифт.
Мова автора абсолютно необтяжлива, цікава і зрозуміла, тому читається швидко- у мене пішло не більше кількох годин. Отже, ця збірка-знахідка для тих, хто втратив віру у життя. Після знайомства з нею хочется вірити, що все неодмінно буде добре.

Дивна серія, і щось в ній є, те ніжне, марне і заворожуюче.
Порівнюючи з книгою «Теплі історії до кави» Надійки Гербіш, ця буде більш приземлена, реалістична і настільки легка в прочитанні. Здається такою знайомою, начебто ми вже зустрічались з цією книгою і ще зустрінемось не один раз) І кожна з цих оповідок зазирне вам в душу, викличе ті почуття, які будуть пронизані емоціями від початку до кінця.
Однозначно варта до прочитання, хоча б заради того аби вселити ніжності і доброти у своє сердце, такої нашої, української...️

Чи дійсно вони теплі - ті історії?! Так, навіть гарячі, як київська перепічка на Театральній.
Однозначно, найкращий час для прочитання - напередодні зими, новорічних свят, у передчутті див, коли трохи сумно на душі від того, що скоро рік мине і час наближає тебе до 30-ти.
Найкращий стан - самотність, бо й про сум йдеться. Мені здається, що так зрозуміліше стан головних героїв.
Найкраще місце для читання - крісло, диван, тепла постіль, м'який плед, лаунж-music... а ще можна додати трохи червоного у келих перед сном, чому б ні.
Оповідання дуже кольорові та гнучкі у розвитку подій - справжня йога для душі.
Але були деякі моменти, які викликають жалість, це розповіді "наших" у Франції, де постсовєтські часи наклали свій відбиток. Але куди діватися.
Рекомендую людям з душею, з жагою до чогось легкого та необтяжливого після важкого дня понеділка...

Дуже спокійна... скоріше, заспокійлива книга. Коли береш її до рук та читаєш, час починає трохи повільніше йти. Ти ніби нікуди не спішиш, ніякі справи тебе не чекають, ти просто сидиш і читаєш, поринаючи у неспішну прогулянку чи то Києвом, чи то Закарпаттям, чи то Францією. Ця збірка діє як методика релаксації.
ЗАСТЕРЕЖЕННЯ ТА СПОСІБ ВЖИВАННЯ: читати лише у комфорті, у теплі, біля каміну або біля вікна з гарним краєвидом, у руках тримати горнятко з теплим напоєм, чимось смачненьким та під спокійну мелодію. Релакс гарантовано!