Маруся Чурай

Душа летить в дитинство, як у вирій,
бо їй на світі тепло тільки там.

Чого було так довго мудрувати
і вивертать параграфи статтям?
Було б одразу присудить до страти.
Найтяжча кара звалася життям.

В житті найперше - це притомність духа,
тоді і вихід знайдеться з нещасть.

Комусь на світі гірше, як тобі.

Вже й Гриць мені повторював: - Затям,
любов любов'ю, а життя життям.

Буває всяко, доля – не черінь.
Любов – це, люди, діло неосудне.
По всі віки. Во вік віків. Амінь.

Ніхто мене нічого не питає. Я всім чужа і всі мені чужі.

Нелегко, кажуть, жити на дві хати.
Азе не легше жить — на дві душі!

Живв, то якось треба жити.

Що ж, горе горем, а війна війною.

А правда, пане, слово більмувате.
Воно не бачить, хто його сказав.

В житті найперше - це притомність духа,
тоді і вихід знайдеться з нещасть.

- Хотіла жити, а життя не вийшло.
Хотіла вмерти, - люди не дали.

Нестерпний біль пекучого прозріння!
Яка мене обплутала мана?
Чи він мені, чи я йому - нерівня.
Нерівня душ - це гірше, ніж майна!

Бо хто, як я, намучивсь на війні,
тому життя підскочило в ціні.

Моя любов чолом сягала неба,
а Гриць ходив ногами по землі.

Смерть усе-таки це празник,
який буває тільки раз в житті.

Чужа душа - то, кажуть, темний ліс.
А я скажу: не кожна, ой не кожна!
Чужа душа - то тихе море сліз.
Плювати в неї - гріх тяжкий, не можна.

Що ж це виходить? зрадити в житті
державу - злочин, а людину - можна?!

Аякже, смерть усе-таки це празник,
який буває тільки раз в житті.