Ein plötzlicher Todesfall

Його сині очі постійно були готові підморгнути, а підборіддя трусилося від сміху.

Він зрадів, що його ближча до неї щока була не така прищава, як права.

Цей високий із залисинами чоловік рухався так, ніби напрошувався на пародіювання: нерухомі, притиснуті до боків руки, і тіло, що підстрибувало набагато енергійніше, ніж це було потрібно.

Ті речі, про які він їй не казав були для нього талісманом та оберегом. Він нанизував їх подумки на ниточку й перебирав, неначе вервиці. Він ніколи не казав їй "люблю". Ніколи не забалакував про одруження. Ніколи не просив її переїхати в Пеґворд. І попри це все — ось вона тут, та ще й примушує його якимось чином відчувати свою відповідальність.

Її обличчя було поєднанням досконалої симетрії й незвичних пропорцій. Він міг би годинами його розглядати, намагаючись збагнути суть цієї чарівності.

Він мріяв про Лондон і життя, в якому щось відбувається.

Народження і смерть: тоді, як і тепер, її пронизувало загострене усвідомлення самої суті існування й інтенсивне відчуття власної необхідності.

Шерлі інстинктивно сприймала людей лише в одному вимірі, як та собака, яку натаскали винюхувати наркотики.

Для Шерлі не було жодної різниці між політичними вподобаннями і персональними.

Шерлі була як одне ціле зі своїм чоловіком у всьому, що стосувалося їхніх приятелів і ворогів.