Ein plötzlicher Todesfall

Якщо ти маєш родину, то в тебе немає іншого вибору, ніж гарувати з дев'ятої до п'ятої, але Саймон завжди знав, що існували інші, кращі шляхи, що легке й заможне життя погойдувалися над його головою, як та велика піньята з дарунками, що самі посипалися б йому на голову, якби він лише мав достатньо довгого дрючка і знав, коли саме ним треба вдарити. Саймон по-дитячому вірив, що решта світу існує для інсценізації його особистої драми, що доля постійно посилає йому знаки й ключі для розгадки.

Будь-хто з нормальними мізками тільки те й робив, що намагався явно чи потайки відчикрижити собі якомога жирніший кусень.

Саймон відчував просто маніакальну відразу до необхідності повідомляти комусь домашню адресу.

Знайомі матері Кристал помирали передчасною смертю з такою регулярністю, ніби їх відсилали на якусь таємну війну, про яку решта світу нічого не знала.

Для них було звичною справою брехати, лаятися й шахраювати, але коли їх самих помилково в чомусь звинувачували, їхня лють була безмежна й щира.

Парміндер ховала свої невиплакані сльози десь у глибині свого єства, де з ними відбувалась якась алхімічна трансформація й вони вивергалися назовні лавовими потоками люті, яку вона періодично виливала, то на своїх дітей, то на тих, хто з нею працював.

Парміндер ненавиділа раптову смерть. Поступове згасання, що так лякало багатьох людей, її - навпаки - приваблювало. Час, щоб уже розпланувати і впорядкувати. Час попрощатися…

Говарда незмінно тішила її нездатність приховати свою антипатію. Від цього він робився веселий, надзвичайно галантний і люб'язний.

Пеґворд цього ранку, як завжди, мав принадний вигляд. Говардові була знайома ця мить піднесення й екзальтованої радості від того, що на світі існує не тільки він, Говард, а й ще містечко, в якому він, на його думку, був пульсуючим серцем.

— Між іншим, Мо, Фербразер був мудаком. Справжнім мудаком.
— Та я знаю, — підтвердила вона. — Знаю.
— Якби він не вмер, я б вивів його на чисту воду.