Бувають такі моменти, що книга хапає тебе в свої обійми і не відпускає до самого кінця, а протягом цього раз за разом виникає відчуття, що від подій в тексті голова може просто вибухнути. Приблизно такі почуття можна пережити під час читання «Твердині».

Загублене місто інків, пошук скарбів, таємниці древніх цивілізацій дають можливість розгулятися фантазії автора по повній програмі і Кідрук вдало цим користується , звичайно версій про те що піраміди збудували інопланетяни ми в тексті не побачимо , натомість всі загадки підкріплюються науковими фактами і цілком ймовірними теоріями.

Хоч книга є досить великою за розмірами, майже 600 сторінок, на диво для такої об’ємної книги сюжет не провисає ні на сторінку. Події розвиваються настільки динамічно і цікаво, що не встигаєш перевести подих.

Для мене перша половина книги видалася дуже моторошною та містичною. Друга половина розвіяла всі страхи, і на заміну їм прийшла зацікавленість і бажання дізнатися, що ж там насправді відбувається. В кінці деякі моменти можуть видатися жорстокими, але це аж ніяк не відлякує, навпаки, напрочуд вдало вписується в сюжет.

Окремо хочеться сказати про героїв книги, вони прописані чудово. Починаєш підозрювати що ці люди дійсно існують. Прекрасно показані відносини між головними героями і те як вони змінюються по мірі розвитку подій. Ніхто з них не викликає симпатії ,або прив’язаності, але співпереживаєш кожному. Під кінець книги все більше звертаєш увагу на те, як поведуть себе персонажі в тій чи іншій ситуації. Не знаєш що очікувати від кожного, це наближає персонажів до реального життя, коли неможливо уявити на що здатні люди, якщо їх загнати в глухий кут.

Окремо хочеться сказати про гумор. Це супер! Не часто можна посміятися з книг, навіть з тих які подаються як гумористичні. А тут, фрагмент із «Фастум гелем» мене просто «порвав»(хто читав, той знає

Книга однозначно сильна, захоплююча і цікава. Спостерігати за поведінкою і відносинами між персонажами, а також за розвитком самих персонажів ніколи не було нудно. Незважаючи на низьку ймовірність, геніальність Сьоми не здавалась "притягнутою за вуха".
Прекрасно прописане суспільство Паїтіті. (Єдине, чого я не зрозуміла - чому ніхто так і не наткнувся на дзвони, якими відлякували небажаних гостей? Вони ж мали б бути величенькими).
Коротше кажучи, дарма я так довго не бралась за Кідрука.

-----------------------------------------------------------------------------------------------------------------
Книга однозначно сильная , захватывающая и интересная . Наблюдать за поведением и отношениями между персонажами , а также за развитием самих персонажей никогда не было скучно. Несмотря на низкую вероятность , гениальность Семы не казалась "притянутой за уши".
Прекрасно прописано общество Паитити. (Единственное , чего я не поняла - почему никто так и не наткнулся на колокола, которыми отпугивали нежелательных гостей? Они должны быть приличные).
Короче говоря, зря я так долго не бралась за Кидрука .

"Нарешті!" - це про купівлю новенької книжки, зустріч із її автором, Максом Кідруком.
"Ну чому???" - вчора несподівано завершилась для мене історія про Паїтіті. Враження ще не встигли охолонути.

Саму рецензію пишу після прочитання трьох книг Кідрука: "Жорстоке небо", "Бот. Атакамська криза", "Твердиня" і вкотре усвідомлюю, що реалістичність сюжету досягає неймовірної точності, наче то так і було.

Сюжет "Твердині" справжній, студенти світу (ну бо вихідці з різних країн) задля розваги подорожують. І несподівано вклинюється швед зі своєю маячнею. Ці нісенітниці варяться в головах Левка та Сьоми, доходять до кипіння, і, будь ласка, - замовлені квитки на рейс до Ліми.
Джунглі - не ліси Карпат, там складніше (в цей момент захотілось автентичного гуцульського технотрилеру від Кідрука), і студенти це прекрасно розуміють.
Живе і неживе оточення починає давити на свідомість, почуття, ба навіть не давити, а просто розчавлювати їх у ніщо. Матінка природа дбає про своє багатство і не завжди дозволяє дібратись до перлини, тому пригодницьки сторінки роману пречудові.

... Уявіть себе таким собі чувачком з бородою, ви живете у хатинці на березі річки, і, вряди-годи, вам доводиться спостерігати до усрачки моторошні речі: пліт з порізаними рештками людей, черепні коробки без щелеп, і на місці оченяток, філігранно відполіровані камінці... Уявили?

Люблю числа, загадки з числами і ловив кайф розшифрування чисел! Тому раджу для прочитання і просто МЕГАдякую Кідруку за емоції, враження та з насолодою проведений час!

Початок - містика та й годі! :)
Перший епізод (не рахуючи газетних вирізок):

І сьогодні (коли я почав читати книгу) - саме 22 липня. Більше того, я якраз перед цим чомусь згадував мої "стрільбища" на полігоні десь під Яворовом...

От тільки нас, студентів, заставляли тоді лягати в холодну багнюку. Невже за 11 років військові подобрішали, подумав я... І тут майже одразу ж:

А коли двоє парубків почали домовлятися про екстремальну поїздку (а з подій уже було зрозуміло, що це буде Перу), то мені пригадалися недавні "Навіжені в Перу" , від яких я, м'яко кажучи, не отримав задоволення. Та у мене "за плечима" вже був "Бот" - і я поринув у чарівний і жорстокий світ незвіданого...

P.S. От тільки трохи не зрозумів, за яким принципом автор вибирав ілюстрації, наводячи, наприклад, пересічні зображення автомата Калашникова чи вікна віндовсівського калькулятора і оминаючи багато предметів, які уявити не так просто і які відігравали у сюжеті не меншу роль.

Щойно дочитала. Повна голова думок, роздумів, вражень! Завтра думки вляжуться, і мабуть рецензія була б більш об'єктивною, але цією книгою не можливо не поділитися! Макс неймовірний, він створює кіно у моїй голові! Книга про друзів, які вирушили на пошуки пригод, але несподівано, потрапили в полон і закрутилося. Читається на одному подиху. Зізнаюся, я дуже сердилася на головного героя за його поведінку! Навіть була не проти, щоб він не вийшов живим з пригод! Але потім, Лео трохи зібрався, хоча багато його вчинків, для мене так і залишилися дивними. Але не тільки вчинки Лео заводили моє розуміння ситуацій, в які потрапляли герої, в глухий кут. Проте мені важко бути об'єктивною, я ніколи не була учасником подій, в які потрапили герої книги. Є місця книги, в яких було перенасичення технічної інформації, математики там було трохи не цікаво й нудно. Неймовірно сподобалася загадка піраміди, та Чорна кімната, місцями було моторошно читати! Бу!.. Зараз, навіть легке розчарування, що книга скінчилась, а так хочеться, щоб пригоди продовжувалися...

Про такого автора, як Макс Кідрук, я чула вже давно, але руки ніяк не доходили до його книг. І ось я натрапила на його книгу в одній із книгарень Рівного. У результаті, ця книга побувала разом зі мною у декількох містах України, а дочитала я її, вже відходячи від наркозу.

Чесно кажучи, я не думала, що "Твердиня" викличе у мене таке захоплення, адже пошуки руїн, які ще невідомі усьому світові, не викликали у мене захвату. Та виявилось, що ця думка була хибною. Художник, який розповідав студентам про Паїтіті, зацікавив мене настільки, що я готова була сама вирушати у безпрохідні джунглі. Та дочитавши до кінця, я раділа тому, що не опинилась на місці студентів. Все б могло мати інше закінчення, якби не брехня і зруйнована довіра між друзями. Адже, це був саме той момент, коли їм потрібно було діяти, як одне ціле для того, щоб подолати спільного ворога. А, можливо, це був і не ворог... На чолі всього злого, що відбувалося була людина, яка прагнула прожити життя так, щоб назавжди увійти в історію. Людина, яка хотіла стати чимось значним, досягнути такого, чого ще не вдалося нікому. Шкода, що іншого методу, окрім жорстокості, не знайшлося.
Ще хотілося б сказати про те, як неймовірно написана ця книга. Читається з легкістю, задоволенням і величезною цікавістю. Ну дуже вже сподобалось. Тепер "Твердиня" в моєму топі найулюбленіших книг)

Як певна мета поглинає людину, так і Твердиня поглинула мене повністю. Читаючи про жорстокі розправи над людьми,стає моторошно не на жарт,але знаєте,коли пізнаєш суть Твердині,коли пізнаєш прагнення Джейсона до відкриттів,то чомусь викликає смуток ті моменти,коли студенти намагались втекти з полону і тим самим створили хаос в цьому пошуці істини. Викликає ще більший жаль, коли розумієш, що ті сили, ті прагення до пізнання суті і істини стануть через секунди марними,адже все знищиться і не залишиться нічого. Напевне потрібно більше співпереживати студентам,їхнім стражданням, але більше переживань дала все таки та не досягнута мрія пізнати суть Твердині,особливо в той момент, коли крига невідомості почала танути. Але може так і треба було, щоб все те поглинула прірва, адже чи маємо ми ті сили,щоб змінити моменти людства,особливо тоді,коли в нас часто не вистачає сил змінити власну долю.

Я не фанат жанра триллер, поэтому сложно оценивать эту книгу. Заявленной фантастики там было очень мало, буквально пару страниц.
Книга читалась легко, и в целом мне нравится как пишет автор. Особенно в конце сложно было оторваться, ведь хотелось узнать чем все закончится.
Что не понравилось. Во-первых, сильно затянутое начало. Уже из аннотации мы знаем что пятеро друзей поедут в Чили, так зачем же разводить такую длинную интригу кто из друзей поедет и куда. Во-вторых, излишняя любовь к деталям. Спасибо автору, что он так детально прорабатывал все, о чем он пишет, но зачем читателю знать все марки, точные цены, предысторию охранного агентства, характеристики вертолетов и всего прочего? В-третьих, использование английских выражений в тексте. По умолчанию мы понимаем, что интернациональная группа между собой общается на английском. Когда ребята переговариваются на другом языке, например на русском, автор дает это знать. Так зачем же тогда использовать в тексте еще и фразы на английском? Чтобы было больше сносок и объём книги увеличился или чтобы показать что автор знает английский? Ну и в-четвертых, непонятная мотивация героев. Почему студенты таки решили ехать в Перу, почему они решили продолжить путешествие, а не вернуться, когда все пошло не так, почему Лео и Семен скрывали некоторые вещи от других ребят, почему Джейсон и Ко сидели там 20 лет безвылазно и так мало чего смогли обнаружить, чем объяснить их поведение при поимке студентов? Много вопросов осталось без ответа.
Мне кажется, что Кидрук грешит очень визуальным или даже киношным описанием происходящего. С одной стороны, это позволяет читателю ярче представлять что происходит. Но с другой стороны, возникают проблемы с логикой происходящего и мотивацией персонажей - они идут в угоду яркой картинке.

И хотя у книги есть свои недостатки, но автору не откажешь в умении создавать действительно захватывающие сюжеты. «Може, в цьому й полягає геніальність: помічати речі, що лежать на поверхні, але при цьому лишаються невидимими для більшості?». Из недостатков можно отметить любовь автора к излишним деталям, и, хотя, иногда они действительно необходимы, зачастую без них можно обойтись. Как, например, подробное описание улиц и метро Стокгольма. «Простіше переконати свідомість, що все це не по-справжньому, все це уві сні, аніж здійняти тривогу і зійтися віч-на-віч із тим, хто вклякнув біля рюкзаків. Людський мозок — великий майстер ігнорувати все, з чим не хоче боротися». В моменты чрезмерной детализации темп повествования проседает, а читателю приходится стонать от нетерпения: в одном из самых напряженных моментов перестрелки главного героя был вставлен фрагмент на страницу об истории и технических особенностях автомата Калашникова. «Не варто братись за те, що не можеш втримати. Не зазіхай на речі, котрі не в змозі захистити, будь то жінка, великий бізнес чи...Твердиня». В остальном — прекрасная захватывающая история о таинственной Твердыне, затерянной в глубинах джунглей, куда отправляются на поиски приключений пятеро студентов, мечтающих о незабываемом отпуске. Но «Хорошими намірами встелена дорога до пекла». И в этом случае ад — понятие совсем не иносказательное. Оторваться невозможно!

Компанія з п'ятьох студентів Королівського технологічного університету Стокгольма, яка складається з українця Левка Бартоша (Лео), росіянина Семена Твардовського (Сьоми), американця Ґрема Келлі, чеха Яна Фідлера та японки Сатомі Хігенорі, не може вирішити куди податись їм на канікулах. Почувши суперечку Лео і Сьоми в пабі Стокгольму, старий художник Ґуннар Іверс, запрошує хлопців до себе додому, де хвилюючись і поспішаючи, розповідає про цивілізацію інків, про руїни, які деякими істориками випадково приписуються цій цивілізації, і котрі за своєю технологічністю ніяк не могли бути побудовані ними. Художник також переповідає легенду про загублене місто Паїтіті, показує розмиту фотографію невідомих руїн у сельві та дає карту, намальовану від руки і яка нібито веде до того місця. Після деяких вагань хлопці вирішують податися на пошуки інкської твердині Ґуннара Іверса, який розповів про Паїтіті хлопцям, звіряче вбивають в майстерні. Але не знаючи про це, компанія вирушає в Перу, на зустріч невідомому.....
Чудово написаний технотриллер,що легко читається й так само сприймається.