Твердиня

Макс Кідрук свою справу знає. Вміє він і вирвати читача з контексту його життєвих проблем, і змусити зануритися в життя, пригоди й душі героїв по самі вуха - зжитися, злитися, зростися з ними душею й тілом - й втопити в почуттях, у вирі подій і життєвих історій... Так, він такий. Перша його книжка, з якою я познайомилася - це "Бот" - перший український технотриллер.

"Твердиня" - це теж трилер, тільки скоріше психологічний. Він об'ємніший за "Бота" та ще більш цікавий. Я наче сама побувала в тих джунглях. Аж досі моторошно. Неймовірна історія! Браво, Максе Кідрук!

Після останньої сторінки в мене виникає лише одне питання: ну чому я її так довго відкладала? Моє знайомство з Кідруком розпочалося з "Навіжених" і якось вони не пішли, так і не змогла дочитати, хоча тепер думаю візьмусь знову. А от читаючи "бот"а та "твердиню" мусила навіть розтягувати задоволення.
Це те, що називається якісно нова українська література. Книга, яку не соромно рекомендувати всім і завжди, книга, що змушує думати і повністю розносить мозок та свідомість. Я полюбила Кідрука ще й за те, що читаючи художню книгу він змушує мене розумово розвиватись і дізнаватись щось грунтовне (не бійтесь наявність науковості не робить цю книгу важкою для розуміння всіх деталей). Під час читання книги часто доводилось відволікатись через прагнення дізнатись більше і навіть візуалізувати деякі моменти і в допомозі ставав інтернет. А періодичні запитання до оточуючих, особливо стосовно зброї та озброєння взагалі заганяли їх в глухий кут, навіть одного разу засікла одного знайомого, що тихенько поки мене не було намагався зрозуміти: що ж я читаю?
Це книга, що не відпускає починаючи з першої сторінки і до останньої. Сюжет до найдрібніших деталей прописаний, всі герої стали рідними, а кінець просто шокував: на фоні більшості літератури, чекаєш, щось типу і жили вони довго і щасливо і померли в один день, а тут щось зовсім інше... Проте розчарування не було в жодному слові, в жодній букві, все дуже влучне і до місця. Не хочу говорити про сюжет - це потрібно читати та й боюсь, що не втримаюсь і обов"язково видам найбільші секрети, але дещо всетаки хочеться відзначити:

• Дуже дякую за рекомендовану музику в кінці книги, дуже потішило)))
• Дуже дякую за просто незвичайну бурю емоцій під час читання (особливо за сцену з Фастум-гелем, сміялась до сліз і зачитувала в голос, правда чоловіча частина колективу не оцінила і не дуже зрозуміла, але це пусте)

Вчора дочитала я "Твердиню" Макса Кідрука!
Впевнена, що я найдовше читала її з усіх, хто читав) Ну - місяць може й більше (а? а ти зміг би так довго? м?). Просто роман такий, що відірватись від нього в принципі неможливо. А я, тренуючи силу волі, залишала книжку на роботі (спеціально, щоб хотілось іти на ту роботу і використовувати будь-яку вільну хвилинку, аби лиш почитати, що ж там далі з тими героями придумав зробити Макс Кідрук), не брала її із собою в дорогу (бо велика - то був аргумент такий), спеціально починала читати ще якісь книжки невеличкі (як от "БЖД" - то була перерва для "Твердині", щоб відволіктись), ну і те.де.
Так от. Я так розтягувала читання, що в мене вже аж складалось враження, немов то який серіал, де серії виходять одна на день чи й то рідше. А в голові вималювались всі деталі (один із героїв навіть набув образу одного мого знайомого, бо геть схожий. зовнішньо угу:))
Спершу я навіть думала й переживала, що Кідруку захочеться теж поїхати туди в Мадре-де-Діос, аби дослідити й переконатись, чи є насправді Твердиня, але потім перестала переживати, бо подумала - я б теж не проти (таке в голову прийде).
Місцями так аж, знаєте, страшно, але не сильно. Проте реалістично досить. А наприкінці... я звісно знала, що там буде щось таке аж аж і тому очікувала, але все одно. Ну ви зрозуміли, я так бачу по ваших очах :)
Загалом, враження гарні від книжки, навіть дуже. Єдине що - вловила подібність із "Ботом". Історія начебто зовсім інша, але структура (чи що) роману дуже подібна. Можна провести навіть аналогію деяких сцен з "Твердині" і "Бота". Але то вже таке певно. Враження від цього не зіпсувались.
А щодо того, що когось розчарував фінал (читала не один такий відгук і думала "що ж там вже таке?"), то тут абсолютно ніяких претензій до автора немає. Як на мене, фінал ще такий дуже навіть щасливий ("лігко атдєлалісь" як то кажуть). І дуже це сподобалось, ібо реалістичність прєвише всіво!
Щоправда знайшла в книжці кілька помилок і обкладинка мені не дуже, але то нічого. Книгу приємно і дуже дуже (дуже) цікаво читати. Сама історія так описана, що не лишається шансів і ти віриш, що все це правда і те, що Левко з Рівного не викликає ніяких сумнівів - я вчора ішла додому і думала про "Твердиню" і що тут, цими вулицями ходить (саме "ходить" в теперішньому часі) один із героїв цієї книжки. Таке приверзлося )

А що вже казати про післямову... ех, гарно написав, аж зворушливо. І плейлист хороший нічого не скажеш.
Коротше, рекомендую та й все. Читайте!
----------------
треба сказати, що це із тих книг, які хочеться дивитись. тому - давайте чекати фільм)
. і ще - дяка Максу Кідруку за такі книжки.

WOW! у меня просто нет слов от этого автора - мне хочется его читать, читать и читать! Более того, я горжусь тем, что Макс Кiдрук - современный украинский автор, и теперь у меня появилась возможность читать на родном языке с бооооооооольшущим наслаждением!

"Твердиня" - это совершенная противоположность от первопрочитанных "Подорожей на пуп Землі" Частина 1 та Частина 2 (здесь описывалось настоящее путешествие Макса и его друга на остров Пасхи в 2009 году

с их приключениями и непокидающим чувством юмора и оптимизма. К слову сказать, Макс Кидрук был первым зарегистрированным украинцем на о.Пасхи (ах, мечтаааа!)

"Твердыня" же, написанная в стиле технотриллера, это уже выдуманная история о поездке пятерых студентов во время своих каникул в Перу. Тут они отправляются на поиски Паитити и их совершенно не пугает, что оттуда никто еще не вернулся..
Мне очень жаль, что автор уготовил Семену такой финал, а Грэм, к моей неожиданности, в самый ответственный момент показал все свое мужество и благородство.

P.S.фото "украдена" со страницы Макса в соц.сети=)

Макс Кідрук - сучасний автор, що не просто дозволяє поринути у інші світи, взнати щось нове, а й оживляє рідну мову, додає їй легкості та щирості. Саме завдяки його старанням я змогла за пару років покращити свою українську у сто разів. І от такою чудовою, вільною мовою він написав книжку, що заворожила мене.
Я не читала її, довго відкладала на потім, чомусь мене зовсім не цікавили ніякі твердині, до пірамід і всього такого я відношуся досить спокійно - стоять собі, то й хай стоять. Але на презентації "НОІМ" у Кременчуці Макс так розповідав про Твердиню, що в мене мурашки по шкірі бігали. Саме тоді я задумалася над тим, як ті кляті твердині взагалі існують, хто їх побудував? Типу, багатотонні брили, які навіть стараннями сучасної техніки важко зрушити з місця, стали у правильний геометричний порядок і стоять там віками.
Ця історія про групку студентів, яким сеча ударила у мізки і вони захотіли поїхати собі шукати подорожей. Звичайна Франція, Іспанія, Монако їх вже, бачте, не влаштовує. І вони обрали одне з найнебезпечніших місць у Перу - непролазні джунглі, в яких кояться дивні речі, і у яких за деякою набутою інформацією і знаходиться не знайдена ще ніким таємнича твердиня.
Друзі (а чи друзі вони) вирушають у таємниче місце, де їх зустрічає просто неймовірна кількість перешкод. Спочатку їх ніхто не хоче везти по названим координатам, потім із одним із них стається лихо, через яке, доводиться робити крюк, а потім раз за разом їх спіткали халепи та різні знаки, що казали: не треба вам туди. Але коли це когось зупиняло? Так група знайшла ту саму твердиню, але вже не була дуже радісною.
Далі містичний трилер набуває ознак чи то бойовика, чи то кримінального трилеру, але цей перехід видався мені напрочуд доречним.
Книга манить за собою, від неї важко відірватися, ти сам собі вигадуєш, що там мало б статися далі, намагаєшься знайти відповіді на всі питання, що виникають як у студентів, так і у інших персонажів.
Я ставлю 5 із 5, але визначаю, що тупість студентів у книжках - набридле усім кліше. Якби я почула ті кляті барабани і змогла розшифрувати те послання - мене б вже як вітром знесло. Хоча й те, що відбувалося ще до подорожі, усі ті знаки... Чому ані Левко, ані Сьома не послухали своєї інтуїції, а вирішили просто комусь щось довести - чи власну хоробрість, чи авантюризм?

Спочатку сюжет розвивався не дуже динамічно, але те, що було далі, захопило мене на всі 100%.
Отже, зустрілися якось: чех, українець, росіянин, американець і японка..Стоп! Звучить, як початок якогось анекдоту :D Але, насправді, вони вирішили відправитися на пошуки міфічної країни, у якій, окрім безлічі загадок цивілізації, заховані купи золота та скарбів.
Не одна експедиція пробувала пробратися крізь джунглі, щоб відшукати славнозвісну Твердиню; не один відчайдушний дослідник палко бажав озолотитися і прославитися на весь світ.
Але така подорож рівнозначна самогубству. Здається, хтось прикладає усіх зусиль. щоб не пустити на незвідану землю непроханих гостей. На це неоднозначно натякають плоти, вкриті трупами з виколотими очима і понівеченими тілами. Це лякає всіх, окрім головних героїв цієї книги. Чи то в них вимкнувся інстинкт самрзбереження, чи то бунтівний характер проснувся, але вони кидають виклик долі і розпочинають свої неймовірні пригоди.

С первых страниц понимаешь, что книга будет просечена тайнами и загадками (таинственное исчезновение экспедиции Холбрука), что заставляет читателей изучать книгу дальше и проливать свет на все события. Сюжет способен заинтересовать многих, очень интересно автор переходит от одной сюжетной ситуации к следующей. Часто, после прочтения главы я отрывала глаза от книги и спрашивала сама себя: "Как так-то?!" и углублялась изучать сюжет дальше. Вы точно не соскучитесь, читая данное произведение.
Хочется подчеркнуть то, что в книге много интересных фактов о древних цивилизациях и руинах. Автор очень постарался, чтобы собрать столько интереснейшей и полезной информации для своего творения.
Язык, которым написана книга, это отдельная тема для восторга!) Современная лексика, жаргоны, иногда проскакивает нецензурщина, но! Это все делает чтение интересным, и запоминающимся и как никогда точно описывает все, что происходит по ходу сюжета.
Бесподобное произведение, я поражена! Особенно рекомендую обратить внимание на книгу украинским читателям, так как книга выполнена только в украинском варианте. Все таки не перевелись ещё современные украинские писатели, они способны удивлять не хуже классиков!

Коли з'являється пропозиція щодо подорожі до Перу, постає фраза,з якої фактично все й починається, «I will blow out to hell your fucking minds» («Це видує на хрін вашідовбані мізки»). Думаю, її взагалі треба було помістити на 4-ту сторінку, туди, де попередженням сяє «Обережно! Ненормативна лексика!» Бо «Твердиня» пропонує вам ще той треш! 

Прочитавши анотацію до книги ти налаштовуєш себе на пригодницький роман з елементами містики. Звичайно, з коронними витівками Кідрука: багато наукових фактів, ненормативної лексики, і все це скоріше за все буде приправлено хардкором з різнею. В принципі, спочатку все так і є. Та чим далі, тим більш звивистою стає стежка оповіді... З кожним розділом ти заглиблюєшся далі в ліс (тобто в тропічну сельву) і розумієш, що не все так просто, як ти думав на початку. Сюжетні повороти починають збивати з пантелику. Здається, тільки вдалося передбачати наступний крок на "кам'яній дорозі до Паїтіті", як раптом дорога ця різко звертає кудись в бік. На початку історії ти думаєш про один шлях, яким будуть розгортатися події, в середині — він уже зовсім не той, а в кінці... В кінці в тебе в голові перманентно крутиться фраза «What the hell is going on?!»

На початку історії все справді нагадує пригодницький роман з елементами містики: студенти прямують у джунглі на пошуки загубленого міста давньої цивілізації (ну прямо «Таємничий острів Жюля Верна), а місцеві жителі з забобонним страхом усіляко намагаються їх відмовити від цього задуму, бо з тих країв джунглів ще ніхто не повертався, а якщо й повертався, то мертвим... Розказують і про дивний туман, і про духів, і про демонів. Студенти-скептики, звичайно, не вірять і вперто прямують. Здається, що вони твердо намірилися повторити успіх Індіани Джонса та знайти в сельві своє Королівство кришталевого черепа. Далі вони починають переконуватися, що слова перуанців не були аж такими безглуздими, та від задуму не відмовляються. На цьому етапі їхньої подорожі читач собі починає уявляти дикі племена, що населяють непролазні джунглі та все ще роблять людські жертвоприношення, щоб задовольнити своїх богів. Ну, як от у другій частині вищезгаданого «Індіани Джонса». 

По тому, як ви розумієте (і це зовсім не спойлер), молодим ентузіастам вдається досягти цілі їхнього походу. Та чи знайшли вони те, що шукали? Чи готові до того, що можуть зустрітися там з тим, чого аж ніяк не очікували?.. Тут уже мимоволі починаєш проводити паралелі із телесеріалом «Загублені» чи фільмом «Бібліотекар» і розумієш, що найцікавіше лише починається. Мало було знайти Твердиню, треба зрозуміти, що вона в собі приховує! І раптом виявляється, що найцікавішою була не дорога до неї, а відгадування її загадок.

А от далі починається той самий треш. Тут і американські бойовики, тут і якесь кінгівське "воно", заховане в надрах, тут і різня... І все це якось нагадує «Володаря мух»... Цивілізація з її умовностями лишається позаду, натомість на світло виходять інстинкти, зокрема найперший і найголовніший — інстинкт самозбереження, і він примушує коїти страшні вчинки.

Якщо на початку історії ти ледь не до сліз сміявся з кумедних ситуацій п'ятьох друзів, то в кінці ти не просто не посміхаєшся, ти шоковано вчитуєшся в рядки і думаєш «Невже це зараз насправді відбувається?!». Автор недаремно написав речення«Спливе час, однак ніхто з них чотирьох так і не усвідомить, що після 8 серпня, коли вони знайшли південний тракт, коли вечір був таким спокійним, із прийнятною їжею та практично без москітів, вони більше не сміялися». І читач не сміявся разом з ними. Таким чином книгу справді можна поділити на дві частини: світлу й темну.

Під кінець книги стає страшно й бридко: і не так від непоясненого, не так від самих "крові й кишок", а від того, на що здатні люди...

Я не буду подавати якісь сюжетні віхи, скажу тільки одне — останні 50-60 сторінок я не вірила, навіть плакала через один момент і постійно задавалася питанням «Навіщо?!» 

Це питання залишилося в мене й після перегортання останньої сторінки. Навіщо герої зробили те, що вони зробити? Навіщо було пхатися у ту Твердиню, щоб все так закінчилося? Навіщо було розгадувати її таємниці, якщо в результаті...

І ще декілька інших питань залишилися до самого Макса.

1) Що ж сталося з Ґремом Келлі?
2) В чому був секрет Твердині?
3) Чому ті дати були у тій печері?
4) І найбільше питання: в чому основна ідея твору? Що Ви хотіли ним сказати?

Загалом, від роману в мене сумбурне враження. З одного боку нібито й сподобався своїми карколомними сюжетними поворотами, загадками, напруженою атмосферою... А з іншого — я не побачила ідеї, для чого взагалі він писався і що ніс в собі. Ту ж ідею, що в «Боті», не лізти, куди не просять і не намагатися осягнути всі таємниці Всесвіту?..

P.S. Ота сцена з Сатомі і Ґремом в його квартирі, як на мене, була абсолютно зайвою. Ніякого смислового навантаження не мала