По-справжньому я відчула його саме тепер. Було воно не настільки великим, як уявлялось колись, а радше затишним. Напрочуд гармонійно поєднало у собі гордовиту принадність міста - зверхні багатоповерхівки, які завжди легко сплутати, асфальтовані вулички, що пахли смолою, розлогий парк з випещеними деревами, лавками та літніми альтанками, привітні кав'ярні, - з теплими трав'янисто-молочним подихом села, який найбільше давався в знаки між одноповерхових будиночків зі скрипучими звірточками і садками, де паслися кози, з живоплотом та кущами смародини й агрусу. Хоч тут і панувала сучасність, але у карбах давнього бруку, вкамінні старих будинків, у залишках напівзруйнованих сурів усе ще жив незнищенний дух старовини й історії. Чи справді це сісто пазло кавою?.. Хтозна... Може, так пахнув затишок, що витав у ньому, його усталеність і пасторальність: накрохмаленою скатертиною, кавою з молоком, свіжими тістечками на тарілці й дріжджовими булками?
Ваша оценка
2 понравилось
