Кав’ярня на розі

Найкраще бути самотнім у чужих містах, де тебе ніхто не знає. Так гостріше відчуваєш себе, і зрештою починаєш розуміти... Можна блукати незнайомими вулицями, зустрічати незнайомих людей... Нікому до тебе немає діла.

Іноді невідомі автори бувають цікавішими, ніж відомі. Бо ти не знаєш, чого від них чекати. Це завжди схоже на маленьке відкриття, яке немовби належить тільки тобі.

Споглядання іноді відкриває значно більше, ніж слова, що часто виявляються облудними.

За все у житті доводиться платити, особливо за свої помилки, за свою байдужість, егоїзм та дурощі. Іноді жорстоко платити.

Будь-яка праця може приносити втіху, якщо сприймати її як щось дуже корисне й потрібне.

У юності можливо все... Це той час, коли не надто вмієш цінувати те, що є справді важливим. Цього вчишся лише згодом.

Усім у житті керує випадок. Він іноді може бути справедливим, а іноді сліпим.

...часом нездійснені мрії дають людині більше втіхи, ніж ті, що втілилися в дійсність, бо ти продовжуєш мріяти!

Іноді, коли щось втрачаєш, то водночас і щось знаходиш...

Важливим є вже саме усвідомлення зв'язку із дорогою тобі людиною...

Взагалі не варто втручатися у чиєсь життя, ніколи! Хоча б тому, що воно тобі не належить і ти не маєш на це права.

Життя іноді віддаляє людей на поважні відстані...

Либонь, справді важко переконувати себе у важливості фаху, який тобі не до вподоби, і водночас продовжувати жити мрією. Але як є, так є - змінити обставини неможливо...

Іноді якась незначна на перший погляд обставина може обернутися справжньою трагедією. Насправді все у нашому житті залежить, здебільшого, від дрібниць

Ніколи не варто погоджуватися виконувати чужі мрії чи йти всупереч собі, навіть з почуття обов'язку. Це все лише обмежує і перетворює тебе на невільника, неспроможного відкритися світу й самореалізуватися. Не варто змушувати себе робити те, чого насправді ніколи не полюбиш. Не варто!

- Знаєте, іноді люди полюбляють створювати собі якісь перешкоди, - ... - мабуть я належу саме до таких.

• Напевно, це перетворює щось бажане у щось іще бажаніше? - припустила я.
• Так, от тільки в якийсь момент, занадто захопившись, ти ризикуєш втратити усе!

Коли немає власної мрії, доводиться здійснювати чиюсь.

... наше місто - це місто дощів татуманних світанків. Повітря тут завжди було надміру вологим, а вранці можна було побачити сивувату імлу, що ніжно огортала все навколо... А ще дядько казав, що дощі приносять з собою переміни, і мав незаперечні докази своєї рації...

- Дивно, - проказав він, радше до себе, аніж до мене, голосно сьорбнувши, - у цьому місті запах кави відчутно найкраще. Навіть у такий дощ, який начебто поглинає всі аромати. Жодне місто так не пахне...

• А як пахнуть інші міста? - спитала я. Той чоловік уже видався мені цікавим.

• По-різному, - відказав, - іноді курявою, іноді печеним хлібом, а буває, що й каналізацією та автомобільними вихлопами... Це місто пахне кавою, тому до нього хочеться повертатися.